біля вогню чи випити кружку води. Ті дрібниці, про які вони просили (їжу для дітей, гвіздок для воза) їм пропонували за непомірними цінами, й оплату за них приймали тільки золотом.
Гокан заледве розумів якісь окремі уривки цих розмов – випадкові слова або, щонайбільше, загальний сенс, обумовлений супутніми обставинами. Для нього англійська й досі була безперервним потоком плинних, сльотавих звуків, відсутніх у його рідній мові – r, th, sh і деяких особливо драглистих голосних. Фраудер су пруелес реер шур пер серст. Міртлер фрекінг сау. Голд фрейс яудер фар крейшн. Крювл фрай раклер френд сур. Ноу шемлінг кіал реаранд фор феар андер шел ен фрік. Фолгер річ шермейн фурл герст вен пірш сурлоу ларшес йор морс клоз. Клашес рім глоу ровен серм шерлер шорт. Ірен рейлінг гоул шоун черл нівен варвер зис мерлі ет молтен рейт. Клеуд азер жоштер сак крошін лікс люрд енд прес рілоу лард. Гіндер плюрал шуд ріграут крул аштер грейн. Рашен зіст лошер ен фаш ремур соу реклінг поушн віір шуст руумер голд лос ен шермоур флееш. Роу рот шелденс фрактур шел кроулс ен роу пер шер.
Спочатку Бреннани (особливо Ейлін) намагалися тримати Гокана в курсі своїх планів, але з часом махнули на нього рукою. Гокан ішов за ними, не намагаючись нічого розпитати. Вони зазвичай прямували на схід, і йому цього було досить.
Прагнучи триматися подалі від інших шукачів, Джеймс відмовився йти заледве помітною доріжкою через гори. Вони намагалися знайти шлях через долини та невисокі пагорби, але для такої місцевості їхній возик був занадто неповороткий. Вони дісталися до краю, де не росла трава й бракувало води. Шкіра на Гоканових долонях і плечах (там, де він припасував шкіряне ярмо, щоб тягнути возика) мало не вся злізла, і гола плоть блищала, блідо-рожева, під в’язкими виділеннями з інфікованих ран, що мали колір меду. Під час одного крутого спуску компреси, якими Ейлін обмотала Гоканові долоні, зіслизнули, і шкарубкі ручки обпалили його вкриті пухирями долоні, поздирали струпи й загнали в садна десятки скабок, примушуючи його розтиснути пальці. Возик покотився зі схилу, набираючи швидкість, а тоді перекидаючись і врешті з дивовижною грацією виконуючи сальто й піруети, аж доки не вдарився об валун, непоправно розлетівшись на шматки. Гокан лежав на камінні, мало не зомлілий від болю, покинутий Бреннанами, які, заворожені катастрофою, дивилися на доріжку, пророблену їхніми речами, що котилися з пагорба. Врешті Джеймс вийшов зі ступору, кинувся до Гокана й став кóпати його в живіт, волаючи – безсловесним криком, глибоким виттям. Ейлін якось вдалося відтягнути свого чоловіка, й той упав у пиляку, плачучи й пускаючи слину.
– Ти не винен,– знай повторювала вона Гоканові знову й знову, підвівши його й оглядаючи його долоні.– Ти не винен.
Вони зібрали свої речі, розбили табір поблизу найближчого струмка й постаралися заснути біля благенького вогню, а також відкласти обговорення планів на майбутнє до наступного ранку.
Вочевидь, за кілька днів ходьби мало бути
