сміливості подруги.
Наша елегантна вбивця захихотіла:
– Дурненька! Саме це – найпростіше!
Мама закинула голову і розреготалася.
Ми просиділи у графині весь день: обговорювали деталі, планували обставини смерті Муссоліні. Нарешті дійшли згоди: оскільки у римському зоопарку залишилося тільки два шолудиві тигри, ді Фрассо мусить негайно летіти туди, щоб устигнути відрізати їм вуса, поки вони не померли та не опинилися на смітнику. Ми ж, зі свого боку, погодились допомогти поваленню тирана іншим чином: нам належало взяти її афганського хорта з собою, коли ми поїдемо до Риму. На прощання вони розцілувалися, немов два відважні легіонери перед битвою з невідомим супостатом, і гаряче, немов назавжди, попрощалися.
Коли ми сіли в машину, мама вигукнула:
– Як же шкода, що мене там не буде! Було б так цікаво побачити, як вона затрахає та загодує його до смерті!
Наступної миті, усвідомивши, що цього не треба було казати в присутності дитини, вона стрімко змінила тему, заговоривши про те, що ми будемо робити із собакою графині на пароплаві.
Я слухала і відчайдушно намагалася не розреготатися.
На маминому горизонті не було жодних пропозицій, угода із «Парамаунтом» була розірвана, тому вона почала нервувати. Визначивши час, упродовж якого їй, за законом, треба було перебувати на території США, щоб не перервалася процедура отримання американського громадянства, вона з нетерпінням очікувала закінчення цього терміну, щоб повернутися до Європи.
Ми поїхали до тата, який на той час розважався у Нью-Йорку. На буксирі в нього було гарненьке руде дівча, а сам він здавався цілком поглиненим оглядом нью-йоркських визначних місць. Поки мама із подружкою, яка відгукувалася на ім’я «Бетт», а з ними батько разом із рудоволосою дебютанткою вивчали місто, у мене нарешті з’явилася можливість поговорити з Браяном – і я вихлюпнула на нього все, що накопичилося у мене на душі: розповіла, яким гарним виявилося Різдво у його країні, про мої підозри та непокоєння щодо Тамі, про мої перманентно незадовільні оцінки в школі, де я майже ніколи не буваю і не маю можливості чомусь навчитися, про мамину стурбованість моєю вагою та кістками, які нібито надто швидко ростуть.
Він уважно слухав. Браян завжди був готовий терпляче вислуховувати мої дитячі нещастя та халепи, а потім намагався якось допомогти. Зазвичай у нього нічого не виходило, але вже те, що із ним можна було поговорити, заспокоювало та надавало розради.
Я подивилася на Рокфелерівський центр, який тоді ще тільки будувався, потай купила нову книжку, що називалася «Ребекка»[18], на гроші, які мала б віддати «на чай», послухала радіо, вивчила слова до пісні «Плоскостопа Шоша із порожнім кошиком»[19] – напевно, я єдина у школі знатиму її слова,– і у двохсоте побажала, щоб мені з якоїсь нагоди довелося назавжди залишитися в Америці.
На нас уже чекали рожево-бежеві
Роман Дафни дю Мор’є, який вважається одним з її шедеврів.
Хіт 1938 р. у США – напівпристойна пісенька з подвійним змістом, де ім’я дівчини похідне від «шльондра», а «порожній кошик» означає «венеричне захворювання».
