без дозволу забрів Ремарк – і, здивований, закляк на місці. Її тіло було огорнуте чорним шовковим джерсі, що спадало на широкий атласний волан кольору зеленого абсенту; цей колір повторювався в невеличкій короні зі щільно вкладеного пір’я на чорному тюрбані – втілення Юнони, що балансує на зеленому полум’ї.
– І навіщо ти прийшов? – нетерпляче запитала вона.
Я вручила їй вечірню сумочку зі смарагдовою застібкою, де лежали діамантова пудрениця від Гілберта та портсигар від Лицаря.
– Ти чула, що в Лондоні помер від раку Зигмунд Фрейд?
– От і добре! Він тільки й робив, що теревенів про секс та морочив людям голову,– кинула вона через плече, вже на півдорозі до дверей. Її «доля» вже сигналила з подвір’я…
Дітріх відчувала стійку зневагу до всіх форм психіатрії та тих, хто мав потребу у «базіканні з незнайомцем, лежачи на його канапі». Її страх до цієї медичної дисципліни, певно, був інстинктивним,– саме те, що вона копирсалася, допитувалася, втручалася та оголяла приховане, було загрозою для маминого особистого всесвіту.
Моя улюблена подруга стала кінозіркою – справжньою зіркою МГМ! Я знала, що це має відбутися, і одразу їй так і сказала, а тепер дуже нею пишалася. Мені було шкода, що їй довелося перетягнути собі груди, і сподівалася, що їй не було дуже боляче. Нелегко вдавати дванадцятирічну, коли тобі вже виповнилося шістнадцять. Я уявила себе Дороті з «Чарівника країни Оз»: Тотошка був схожий на Тедді, зі Злою Відьмою я вже була знайома, а Добру Чарівницю дуже хотіла б зустріти, так само, як і знайти домівку, куди б мені хотілося повернутися, а в країні Оз проходило моє життя. От тільки не виходило у мене уявити чарівні черевички, у яких можна було б звідти втекти.
Вінстон Черчилль став першим лордом Адміралтейства. Французи вичікували, цілком покладаючись на Лінію Мажино[45]; над Атлантикою прокотилася зима – і нічого не сталося. Американські військові кореспонденти ще не бачили такої війни і, оскільки не мали про що писати, охрестили її «дивною війною», а Марлен Дітріх, новоспечена американська громадянка, вперше взяла участь у голосуванні просто на знімальному майданчику «Дестрі». Вона й гадки не мала, за що і навіщо голосує, але Дітріх, яка розмірковує над виборчим бюлетенем, мала чарівний вигляд. Рекламний відділ, що влаштував фотосесію з однією метою – нагадати глядачам, що Дітріх більше не іноземка, отримав найбільшу користь з цього заходу. Американізація берлінської Лоли зробилася фактом.
Прем’єра «Дестрі» відбулася в Нью-Йорку у листопаді 1939 року. Стрічка мала шалений успіх. Росія вдерлася у Фінляндію, а всі вирушили дивитися, як природно Грета Гарбо сміється у «Ніночці»[46], хоча декому швидко стало зрозуміло, що гримасу болісної незручності навряд чи треба розглядати як веселощі.
У день свого тридцятивосьмиріччя мама відвідала гала-прем’єру «Віднесених вітром», призначену для Західного узбережжя країни. Перша прем’єра фільму – в Атланті
Система французьких укріплень на кордоні з Німечиною, названа ім’ям військового міністра Андре Мажино.
Романтична комедія Е. Любіча про радянську партійну функціонерку, яка опинилася в Парижі.
