type="note">[55] і надалі не зробить жодного пострілу. До того ж ніякого туману там не було.
– Я нічого не казала про туман!
– Ти про нього думала.
Не в змозі змагатися з Боні у дотепах на такому рівні, мама ввімкнула радіо голосніше. У неї з’явилася звичка увесь час слухати радіо – вона намагалася знати всі останні новини з Європи, скаржилася, що їх не передають, та на американців, які, за своїм звичаєм, анічогісінько не знають про те, що відбувається у світі,– хай навіть за два кроки від кордонів їхньої держави.
– Тільки подивись на них: війна в розпалі – а чим зайняті ці американці? Знімають фільми, грають у джин рамі[56] та дотримуються нейтралітету!
– Дай-но їм час,– відповів Ремарк англійською.– На їхніх плечах лежатиме майбутнє усього світу. Цей тягар вимагатиме від них абсолютної самопожертви.
– Якщо вже ти раптом став таким проамериканським, зроби щось зі своїм німецьким акцентом. Ти розмовляєш, наче берлінський м’ясник, який намагається вдати з себе джентльмена! Тебе ж вважають «шанованим біженцем»!
За «європейських часів» мама ніколи б не дозволила собі з такою зневагою розмовляти з Ремарком, але ті часи минули – він більше не був її «піднесеним коханням». Білий бузок утратив чарівність.
Зітхнувши, Ремарк підвівся, щоб піти.
– Пума, знаєш, що писав Роберт Грейвз[57], коли громадянська війна в Іспанії примусила його покинути домівку? «Ніколи не перетворюйтесь на біженця, уникайте цього всіма доступними засобами. Залишайтеся жити там, де ваш дім, їжте траву або кору з дерев, якщо вас мучитиме голод… але ніколи не ставайте біженцем». Авжеж він мав справу лише з Франко, а не з Адольфом Гітлером!
Узявши за мету знищити бойовий дух Англії, Гітлер наказав щоночі бомбардувати громадянські об’єкти країни. Важко описати, як ми чекали, коли чудовий, глибокий голос із благородним інтонуванням виголосить: «Говорить Лондон!» Цей голос вів нас за собою, змушував побачити та відчути жахливі бої, спустошення, дивовижну мужність узятих в облогу людей. Едвард Р. Марроу так жваво доносив до свідомості американців наслідки бомбардувань Лондона, що вони починали відчувати певну провину через свій нейтралітет. Марроу описував те, що коїлося в британській столиці, словами, невдовзі і Голлівуд почав робити те саме в екранних образах.
Ми пакували і надсилали посилки до Британії, закохувалися в усе англійське; місіс Мінівер[58] стала нашою героїнею, нашим символом; ми пишалися американськими пілотами, які приєдналися до славетних військово-повітряних сил Британії та сформували власну «Орлину ескадрилью». Віднині американці працювали без відпочинку, передаючи до Англії усе необхідне, щоб не дозволити Гітлеру стати хазяїном на її території. Усім своїм єством вони були готові й жадали втрутитися у війну – навіть так далеко від власного дому.
МОЯ МАТИ ТАК МАНІРНО ЗІГРАЛА француженку в «Полум’ї Нового
Картярська гра, створена в Америці у 1909 р.
Британський поет, романіст і критик, який, за виключенням періоду громадянської війни 1936–1939 рр., більшу частину життя провів на острові Мальорка, що належав Іспанії.
Героїня однойменної американської драми про участь рядових англійців в обороні країни від німецьких військ.
