опинився у вирі цієї феєричної постановки – і, за своєю незворушною манерою, не вимовивши зайвого слова, добре зробив свою роботу, одержав гонорар та, як усякий нормальний годувальник родини, вирушив додому, до своєї дружиноньки. Між зірками не спалахнуло ані іскри кохання. Загалом, з того, як усі поводилися, можна було зробити висновок, що в цьому фільмі грає лише одна зірка – Марлен Дітріх.
У цьому сюжеті значну роль відігравало дитинча. Якось, коли воно було у Дітріх на руках, вона через щось перечепилася, спіткнулася та впала. Вона не могла відкинути дитину від себе, як воротар відкидає подалі від себе м’яч, тож мусила вивернутися, щоб своєю вагою не задавити її, і зламала щиколотку. Мені зателефонували з «Коламбії» та сказали, щоб я терміново приїздила: із моєю матір’ю трапився нещасний випадок! Прибігши, я побачила її, дивовижно вродливу: вона лежала серед подушок на ношах в очікуванні, коли її заберуть до шпиталю.
– Серденько,– почула я її голос, що незвично тремтів,– ти знаєш, що мені сьогодні казав астролог? «Остерігайся нещасних випадків»! Неймовірно: я подзвонила йому сьогодні, і він попередив, щоб я не їхала до студії уранці, а я, звісно ж, його не послухала – і от, подивись на мене!
Відтоді Керрол Райтер[66] став для неї всевидючим та всезнаючим гуру. Він дійсно був дуже досвіченим та приємним чоловіком і часто шкодував про свої попередження, до яких не дослухалися. Його задачею було складання гороскопів для всіх потенційних та теперішніх коханців, членів родини, колег, знайомих, а також для прислуги. Він визначав найкращі дати для подорожей та підписання контрактів. Упродовж багатьох років, удень та вночі, він був для мами на зв’язку: вона могла поставити йому будь-яке запитання або звернутися за порадою чи магічним рецептом вирішення тієї чи іншої проблеми. Вона майже ніколи не виконувала його настанови, але звинувачувала його щоразу, коли зазнавала невдачі або була незадоволена крахом якихось сподівань.
Для мене Керрол Райтер став другом на решту життя та одним із тих чоловіків, яких я хотіла б бачити своїм батьком.
Звістка про те, що Дітріх пошкодила свою знамениту прегарну ногу, «рятуючи життя немовляти», витіснила з передовиць воєнні новини.
Вона не погодилася припинити зйомки, доки ногу вилікують і з неї знімуть гіпс, натомість наполягла, щоб для неї зробили такий гіпсовий бандаж, у якому можна було б пересуватися,– дуже рідкісна річ за тих днів. За кілька днів зі сценарію було викреслено всі загальні плани, і мати заходилася працювати. Єдиною проблемою залишалося природно поводитися та не виказувати скутості рухів, спричиненої гіпсом та кульгавістю, під час зйомок середніх планів.
– Згадай, що робив Маршалл? У нього ж була дерев’яна нога! Він вдавався до власних нескладних хитрощів, щоб нормально виглядати в кадрі!
Ми замовили один із фільмів Маршалла і потренувалися робити, як він. Мама засвоїла його рухи та майстерні засоби відволікання уваги глядача і викона�
«Зірковий астролог» Голлівуда впродовж багатьох років.
