зрозуміла б такого. Дідусь поставився до «зірки, яка спустилася до їхньої скромної домівки» дуже оригінально: він почав фліртувати з нею, і вона сприйняла це за чисту монету! Досі я й гадки не мала, який він розумний.
Батько був задоволений шанобливим ставленням своїх батьків до його знаменитої дружини. І все ж таки він щомиті тримався на сторожі – на випадок, якщо вони дозволять собі заговорити, перш ніж до них звернуться.
Ми прожили у них лише два дні. Останньої миті я нахилилася, поцілувала бабуню у м’яку щоку й прошепотіла:
– Я люблю тебе, бабусечко. Коли я приїду наступного разу, ми пектимо разом, і ти навчиш мене робити твій особливий шоколадний пиріг. Обіцяю! Будь ласка, перекажи дідусеві мої вибачення, але я просто не могла пограти із ним у шашки цього разу. Скажи йому, що я його люблю і досі зберігаю лисичку, яку він мені колись подарував.
Під пильним оком батька, який стежив за кожним моїм рухом, я сіла в машину. Прощання були формальними й дуже стриманими, а потім ми поїхали. Я навіть не наважилася обернутися та помахати їм рукою: тоді б я точно розридалася, і мені негайно наказали б «контролювати емоції».
Наступного разу я приїхала до них дорослою жінкою. Обоє були вже надто старі та виснажені війною і навіть не впізнали мене.
Коли ми повернулися на «ферму», наша корова заходилася телитися, і теля ніяк не могло народитися. Наступної ж миті мама перетворилася на повитуху і почала надавати цінні вказівки збентеженому робітникові, який робив усе, на що був здатен, щоб теля побачило білий світ.
– Тягни! Тягни! Ти що, не бачиш, що воно застрягло?
Нещасна налякана породілля трубно волала.
– Послухай, як вона стогне! Ти робиш їй боляче! Припини! Припини негайно! – верещала кінозірка.
Обливаючись по´том, із багровим обличчям, фермер огорнув мішковиною копитця, що вже вийшли, й потяг знову. Єдине, що зрушилося з місця,– це корова.
– Він застряг! Потрібна олія! – підхопивши свої атласні спідниці вище талії, Дітріх стрімголов пронеслася крізь паруючу калюжу гною до будинку, підскочила до шафки з туалетним приладдям і за секунду з’явилася на місці з першим-ліпшим мастилом, що потрапило їй до рук,– великою пляшкою олії для обличчя «Блю грасс» від Елізабет Арден,– і почала густо поливати нею коров’ячий зад. Потім ухопилася за одну ногу, наказала фермерові узятися за іншу і, немов під час розгону у веслувальних перегонах, скомандувала:
– Раз, два, три – тягни!!!
І тієї миті із корови вивалилося найароматніше теля з тих, що за всі часи народжувалося в Австрійському Тіролі. Після цього кілька тижнів сарай був сповнений патентованого аромату від Арден, а нещасна корова невпинно вилизувала своє дитя, намагаючись позбавити його чужерідного смороду.
Мама ж замовила з Нью-Йорка кілька пляшечок цієї олії, щоб вона завжди була в робітника під рукою на випадок майбутніх пологів.
Наші
