і всі ці розмови про те, що наша Люфтваффе причетна до бомбардування того баскійського селища – антинімецька пропаганда. Цього взагалі не було! Наразі Отто Дітріх є прес-секретарем партії, і я йому вірю!
Тітонька міцно стискала руки на колінах, наче тримаючи в них якийсь важливий секрет, який не наважувалася показати. Впродовж усього їхнього візиту вона намагалася залишатися осторонь від дискусій. Але тепер не витримала й вибухнула:
– Ні! Це не антинімецька пропаганда! Це було насправді! Все це правда! Відбуваються страшні, жахливі речі – і ніхто не збирається зупиняти це зло… Ніхто! – Немов шокована власною зухвалістю, вона миттю прикрила рот долонею, зупиняючи потік слів.
– Лізель! Оце вже занадто! Ти всього лише жінка – ні досить розумна, ні досить інформована, щоб дозволяти собі якісь оцінні судження. Поводься пристойно і думай двічі, перш ніж бентежити хазяїв будинку.
– Тітонько Лізель, ходімо зі мною на луку збирати квіти для твоєї кімнати,– процвірінькала я і швидко вивела її з кімнати.
Тамі поспіхом рушила за нами.
Сидячи посеред поля, ми робили букети та слухали розповіді тітки про містечко, що мало назву Герніка[11]. Як завжди, вона розмовляла наляканим шепотом, бо жила в такому постійному страху, що почала вірити навіть у здатність польових квітів підслухувати та доносити у гестапо.
Коли для маминої родини настав час повертатися до Берліна, я міцно притисла до себе тітоньку, щосили бажаючи, щоб вона залишилась з нами, у нашому безпечному житті. Бабуся потисла мені руку, глянула у вічі й промовила:
– Маріє! Світ скоро зміниться. На краще це або на гірше – відповість лише час. Але вірність та обов’язок – це сталі речі, вони існують за будь-яких умов. Саме вони відрізняють гідну людину від мотлоху. Пам’ятай це!
Із цими словами вона поцілувала мене в чоло, поплескала по плечу і сіла у машину, що чекала на неї.
Більше я її не бачила. Вона так і жила у своєму будинку в Берліні протягом усієї Другої світової війни і померла невдовзі після падіння нацистської Німеччини. Чи підтримувала вона «новий режим», чи була проти нього, я так і не довідалася. А зараз, поки машина віддалялася, мама стояла, дивлячись на дорогу. Коли автомобіль уже спускався в долину Сент-Гильген, вона круто повернулася і з гуркотом зачинила за собою двері.
Цього разу вона не плакала.
Я ЗАЖИЛА КУПУ ПРОБЛЕМ того літа. Щасливий настрій, наслідок «спокійного селянського життя», сприяв невтомному приготуванню їжі. Я сиділа за кухонним столом, і мені раз у раз пропонували скуштувати щось з великого меню тільки-но приготованих страв.
– Фаті! Просто не розумію, чому дитина так товстішає! Вона вже стає потворною! – іноді вигукувала мама, крокуючи до кухні, щоб приготувати мені омлет з чотирьох яєць, після якого належало з’їсти особливі, щойно випечені Тамі пиріжки з ванільним
Під час тригодинного бомбардування баскійського міста Герніка у квітні 1937 р. німецькими літаками з легіону «Кондор», надісланого Гітлером на допомогу Франко, загинуло 1650 мешканців і близько 900 були поранені. Тих, хто намагався втекти з-під бомб, пілоти розстрілювали з бортових кулеметів.
