Іксбокс. Його комп’ютерний стілець катається туди-сюди, і він, певно, занадто емоційно реагує, коли влучає в ціль. Але канікули лише починаються, тож байдуже, як пізно він ляже спати. Та і вона теж, якщо вже на те пішло. Попереду в них шість тижнів – шість тижнів веселощів для нього і шість тижнів нудьги для неї. Коли тобі сорок два роки, до канікулів ставишся вже не так, як у шістнадцять.
Проте вона зможе завершити всі домашні справи, які накопичилися останнім часом. Помити машину. Прочистити розприскувач в душі. Купу іншої цікавої роботи.
Вона подумки занотовує, що потрібно зателефонувати мамі зранку – це завдання номер один на завтра. Її мати надіслала Джо подарунковий сертифікат за те, що він склав випускні іспити, і він, звісно, уже встиг його використати. Подарунок прийшов поштою ще кілька тижнів тому, але вони обоє досі забувають подзвонити подякувати.
До речі, останнім часом вони взагалі нечасто розмовляли з мамою. Зазвичай та багато дзвонила – принаймні, здається, що це багато, коли йдеться про дзвінки від матері.
Роуз знизує плечима і доходить висновку, що мама, певно, зайнята, і починає відривати липку стрічку навколо кришки коробки, відколупуючи її своїми неохайними нігтями. Чому ці упаковки роблять такими незручними? Чому морквяні палички можна дістати одразу, вони вже помиті, бери і їж, натомість щось смачненьке, скажімо, шоколадки, упаковані так, що потрібно мати науковий ступінь з інженерії і паяльну лампу, аби відкрити їх? Часом життя таке несправедливе.
Роуз запихає жменю цукерок собі до рота і ховає папірці назад у коробку. Якщо вони лежать на самому дні, то вони не враховуються. Ніхто нічого не помітить. Зовсім нічого. Вона далі дивиться, як Полдарк знову знімає сорочку, – якісний серіал – і запитує себе, чи оце тепер і є вся її радість у житті. Тихі вечори з коробкою шоколадок та Ейданом Тернером. Добре було б, якби це був справжній Ейдан Тернер, який би косив траву в її саду замість неї. Але це лише зменшена підлітково-телевізійна версія, яка її аж ніяк не задовольняє.
А ще їй цікаво, що зараз робить її сусід Саймон. Нещодавно вона бачила, як він працював у своєму саду, голий по пояс. До Полдарка йому далеко, але все одно вона зашарілася, коли побачила його. Зараз, думає вона, він уже, мабуть, спить або теревенить з моделями онлайн. А я перетворююся на хтиву стару жінку, якій треба нарешті почати жити своїм життям, а не чужим.
У вересні Джо перейде на шостий курс коледжу і готуватиметься складати іспити для вступу до університету. Він схвильований і сповнений надій, і достатньо здібний, щоб досягнути успіху. Увесь світ лежить біля його ніг (які вже носять майже 45-й розмір взуття), і це правильно, бо він справді чудовий хлопець. Життя в нього не надто легке, у його батька нова родина, а мати, як вона сама здогадується, стає все більш понурою, але хлопець тримається добре і залишається оптимістом. Упевненим у собі. Надійним.
Вона згадує часи, коли все здавалося можливим. Часи, коли її мама ще знімалася в кіно, і коли всі вони ще мешкали
