Вона б з радістю зустріла дупи тих, хто страждає від холоду, самотності, хвороби і відчаю. Сама Андреа поставилася б до такої ідеї з ненавистю, міркує він далі, і від думки про те, як би скривилося від огиди її обличчя, йому стає смішно. Якщо мертві і справді потрапляють на небеса, то вона буде махати йому звідти кулаками і викрикувати погрози. «Любий, придумай щось більш вишукане, будь ласка, – сказала б вона. – Наприклад, невеличкий симпатичний бар, де продають текілу. Бачить Бог, цим бідним людям потрібна випивка!»
Уже пізно – десята година вечора, і це був дуже довгий день. Зазвичай о такій порі він би вже вмостився в ліжку і дивився серію «Подорожей антикварів» чи читав добру книгу Барбари Картленд.
Сьогодні п’ятниця, тож він зміг би гарненько повалятися в ліжку наступного ранку перед тим, як піти прогулятися в долину. Можливо, він би переконав Андреа піти з ним. Можливо, якби була гарна погода, він пішов би кататися на байдарці по озеру зі своєю старою собакою, Бетті.
Для Льюїса і для бідної Бетті принаймні буде ще один день. Ще один світанок. Ще одна можливість дивуватися цьому світу – не те, щоб він справді здавався дуже дивовижним, коли ти можеш бачити лише освітлену неоном парковку лікарні та втомлених парамедиків на перекурі.
Для Андреа не буде нічого. Жодних світанків. Жодної текіли. Жодних «Подорожей антикварів», якщо тільки їх не показують внизу, де вона буде мучитися від споглядання страшних ляльок і потворного посуду протягом цілої вічності.
Її вже немає, і він намагається усвідомити, що це правда, що світ якимось чином продовжує своє звичне існування. Мала би з’явитися чорна діра в небі, зірки мали би вибухати, щоб позначити мить, коли вона пішла з цього світу, зграя ворон, що сидить на автобусній зупинці, мала би прокаркати її ім’я. Що завгодно, тільки не цей… сонний спокій.
Андреа робила свій фільм, і він спостерігав за нею, мов заворожений. За її силою, цілеспрямованістю і рішучістю. Льюїс знав, що вона дуже хвора, що їй страшенно болить, – але на відео цього зовсім не було видно. Андреа якось примудрилася говорити переконливо і з любов’ю, і навіть жартувати. Без перебільшення, це була одна з кращих ролей в її житті.
Він, а не вона, не міг зберігати спокій, у нього тремтіли руки, і йому постійно доводилося змахувати сльози з очей. Слабак. Він ледь усе не зіпсував, а вона вивезла все на собі.
Але після того, як справу було зроблено (один дубль, в якому їй дивовижним чином удалося створити ефект спонтанності, хоча він знав, що вона репетирувала), рештки життя і енергії, які в неї ще залишалися, вичерпалися остаточно. Це була її лебедина пісня, і за кілька хвилин після того, як було знято останній великий план, її сива голова впала на пухкі подушки і в палаті запала дзвінка тиша.
Потім вона ще кілька разів судомно вдихнула повітря і запитала, як вона зіграла, але він уже знав – знав, що це було останнє, що в неї лишилося, і це останнє вона віддала своїм донькам. А потім були лише тиша і морфін аж до самого кінця.
Це був дивний досвід, бачити, як людина помирає. Льюїс навіть не був певний, що
