її поведінки за столом. Батько поводиться майже так само. Порівняно з мамою вони немов дикі собаки. Вони наповнюють кухню такими звуками, як у туалеті від сцяння, і я хочу заткнути собі вуха. Вони цокотять ложками по тарілках, плямкають язиками, і ти вже не можеш думати ні про що інше.
Ми доїли суп, і бабуся іде до буфета і повертається з шістьма булочками з кремом і куском весільного торта. Торт вкритий марципаном і смердить свіжою фарбою. Я кладу дві булочки собі на тарілку і встаю з-за столу. Я хочу їсти у своїй кімнаті. Але батько простягає ноги переді мною, тож я не можу вийти.
– А куди це ти зібрався? – каже він з гнівом, занадто раптовим і занадто готовим, наче він накопичував його з неділі.
Біль, не гострий, але й не тупий, метнувся з сечового міхура прямо в горло.
– Нікуди, – кажу я і сідаю на місце.
– Отже, – каже батько бабусі, – ти гарно провела час у Дубліні?
Бабусина помада розмазана по булочці, на носі крем. Її рот повний мокрого хліба, варення і крему, але вона навіть не завдає собі клопоту проковтнути мокре місиво перед тим як говорити.
– Пречудово. Після перегонів я поїхала до крамниці Евелін і трохи посиділа в неї біля вогню.
Евелін – це старша сестра моєї матері.
Батько з бабусею розмовляли, а ми з мамою спостерігали за ними, чекаючи, доки щось трапиться. Коли батько з бабусею разом за столом, це часто закінчується скандалом.
Після чаю бабуся випила склянку хересу, і її плечі опустилися від задоволення. Її голова звісилася, очі заплющилися, а потім голова нарешті впала. Батько посунув своє крісло, і скрегіт розбудив її. Вона дивиться на нього, перелякана.
– Де твоя борода? – питає вона, щойно прокинувшись.
Мама і я сміємося.
– Я хочу знати, що трапилось з обличчям мого сина, – каже вона. – Його немає, все м’яке й поголене.
Ледве вона сказала це, як її очі заплющилися, а голова вклалася на груди.
– Підйом! – кричить батько. – Стіл тобі не ліжко.
Вона розплющує очі.
– Це мій дім, і якщо я захочу, буду спати в комірчині під сходами.
Мені стало цікаво, де зараз Кріто, і я почав її кликати:
– Кс-кс-кс! Кріто! Кріто!
Батько похмуро глянув на мене, підвівся і мовчки вийшов.
Якщо бабуся виграє на перегонах більш ніж п’ятдесят фунтів, вона повезе мене в табір Батлінз чи в цирк, якщо поруч є якийсь. Минулого року в Батлінзі була виставка «Неймовірні чудеса світу». Там були фотографії гігантів і ліліпутів; чоловіка без рук, який грав на піаніно ногами; сіамських близнюків, одвернутих одне від одного, щоб поцілуватися зі своїми нареченими. Ми з бабусею сиділи в першому ряді і дивилися фільм про чоловіка, який перетнув Ніагарський водоспад у бочці, і реконструкцію трюка Гаррі Гудіні, де він звільнився від гамівної сорочки і ланцюгів. Справжнє ім’я Гудіні – Еріх Вайс. Він народився у 1874 і помер у 1926 році.
Моя тітка Евелін побувала на Ніагарському
