ЦРУ підтримувало фашистську хунту деспотичного полковника Пападопулоса. Гіршого, ніж нацисти. Він тримав наш народ у залізних лещатах. Інакодумства не терпів узагалі. Сімнадцятого листопада 1973-го він кинув танки на студентів, що зібралися на мирну акцію протесту в Афінському політехнічному університеті. Тридцятьох одногрупників мого батька, серед яких була і його кохана, вбили. Сам же батько, його найкращий друг і ще багато хто, усього вісімсот людей, були поранені.
– Твій батько? Той, що кульгає?
– У нього протез ноги. А раніше він брав участь у марафоні. І в усьому винна твоя країна.
– Я не зовсім розумію.
– Тут ти дізнаєшся правду.
Її життя залежить від того, наскільки добре вона зрозуміє його ненависть до американців.
– То розкажи.
– Коли наступного року хунту полковника скинули, батько та його близький друг Ясон Тедеску заснували «Сімнадцяте листопада» в пам’ять про масову бійню, що відбулася того дня.
Ці слова, сімнадцяте листопада. Містер Тедеску говорив, що щось призначалося тільки для «Сімнадцятого листопада» та МЕХ. Чи це галюцинація?
– А який стосунок до всього цього має мій батько? Він же був не політиком, а психіатром.
– Разом з приспішниками Америки він лікував і греків. Твій батько насправді був кротом ЦРУ.
– Тато – шпигун? Це неможливо. Він би мені сказав. Він любив мене.
– Справді? Чому ж тоді він замикав тебе в божевільні?
Рейвен розтулила рота, та відповісти нічого не змогла, тільки дивилася на Алексі затуманеними очима.
– Я скажу тобі чому, – вів він далі, гладячи її по волоссю. – Тому що Америка налаштовує таких, як він, проти власних дітей і посилає їхніх синів і дочок на смерть у війні з робітничим класом по всьому світу. Коли ти прозрієш і усвідомиш капіталістичну брехню, ти відродишся.
…підтакуй йому…
– То навчи мене.
Його голос став ніжним.
– Ти не тільки гарна, Рейвен, ти ще й розумна.
Алексі зняв маску. Рейвен відкрилося вродливе обличчя з грубуватими рисами і пронизливими темними очима в обрамленні густих чорних брів. Те, що Алексі показав їй своє обличчя, означає, що йому вже все одно, чи зможе вона його опізнати? Це помилування чи смертний вирок?
– Ти збираєшся мене вбити?
– Ні.
Чи чує він, як калатає її серце?
– А зґвалтувати?
– Ні. Я збираюся зірвати з твоїх очей полуду, щоб ти побачила, що живеш у брехні.
– Покажи мені це.
– На сьогодні досить.
Рейвен підвелась і попрямувала до гардеробу.
Алексі зупинив її.
– Тут є вільна кімнатка з маленьким вікном, можеш спати там. Я принесу матрац, щоб тобі було зручно.
Рейвен погладила його по руці.
– Твоя турбота має для мене велике значення.
Коли Алексі вийшов з кухні, Рейвен хотіла було спробувати відчинити двері, та
