хочу сам пересвідчитися.
Салінас заходилася перебирати ключі, знайшла потрібний, вставила в замок. Витягла всі шухляди. Вона мала рацію: там було порожньо.
– Нам не сказали, від чого він помер.
– Ви добре знали Тедеску?
– Коли він перебрався сюди з Чиказького університету, я поїхала разом з ним.
– Які у вас обов’язки?
– Як асистентка я виконувала підготовчу роботу: допомагала збирати матеріал, друкувала завдання до іспитів, узгоджувала консультації.
– У нього були улюблені студенти?
Салінас дивилася кудись поза ним.
– Єдиною, з ким у нього зав’язалися справді близькі стосунки, була Рейвен, дочка доктора Слейда.
– Наскільки близькі?
– Вона відвідувала його лекції. Крім того, Ясон був консультантом з навчальних питань і керівником дрампрограми кафедри театрального мистецтва. Я бачила всі вистави з її участю, – Салінас говорила трохи крізь зуби. – Вона – надзвичайна актриса.
– І в чому проявлялася надзвичайність?
– Коли вона виходила на сцену, інші актори відступали на другий план. Вона вживалася в кожну роль і, здавалося, дійсно ставала персонажем, якого грала. Якось аж забувалося, що це лише вистава.
– Звучить приголомшливо.
– Навіть поза сценою, на читаннях і репетиціях, Рейвен завжди була в центрі уваги, вона ніби освітлювала собою кімнату… зачаровувала, – це останнє слово Салінас наче виплюнула.
– А коли була не в центрі уваги?
– Сиділа тихо, мала пригнічений вигляд.
– То кажете, Ясон Тедеску її вчив?
Череп відвів очі.
– Швидше, скеровував. А тоді у неї стався зрив, і батько забрав її з коледжу.
– Ви бачили, як це трапилося?
– Еге ж. На першій репетиції «Лісістрати» я зрозуміла, що щось не так. Рейвен підійнялася на другий ярус і почала гукати жінкам, що знемагали від сексуальної жаги, щоб ті не віддавалися своїм чоловікам, як раптом зблідла і знепритомніла. Ясон, тобто містер Тедеску, відвів її до свого кабінету, і вони там розмовляли. Відтоді ні я, ні Ясон більше не бачили Рейвен, а потім її батько перевівся в Афіни.
– Містер Тедеску коли-небудь розповідав, чому виїхав з Греції?
– Ясон навчався на останньому курсі Афінського політехнічного університету, коли сили хунти вчинили розправу над його товаришами. Він отримав травму голови і поїхав до Штатів на лікування. Згодом отримав студентську візу і продовжив навчання тут.
– Він багато подорожував?
– Дуже, їздив по всій країні, читав лекції, відвідував грецькі громади, збирав матеріал для своєї книги «Греки в Америці».
Ага, а заодно і мережу сплячих агентів організовував.
Дуґан вирішив ризикнути.
– Може, це вас потішить: коли він помирав у Афінах, Рейвен була поряд.
У її запалих очах нічого не можна було прочитати.
– Як
