мені волосся повисмикувала, дурепо!
– Воно завжди трохи вилазить, нічого страшного.
Рейвен стиснула праву руку в кулак і замахнулася, але Сойєр перехопила її в повітрі і викрутила за спину.
– Опануй себе, Рейвен, бо інакше писати у твоїй картці, що ти і далі розмовляєш з покійною сестрою.
– Ні! Я не хочу, щоб батько знову посадив мене під замок.
– Поводитимешся спокійно?
– Обіцяю.
– Ти вже багато разів обіцяти. Покажи руки, обидві.
Рейвен розтиснула пальці і змахнула руками перед собою.
– Бачиш?
– Гаразд. Ходімо до лазарету.
Вона рушила коридором слідом за Сойєр, та раптом зупинилася.
– У чому річ, Рейвен?
– Я передумала.
– Ти мусиш відвідати містера Тедеску.
– Я нічого не мушу.
Сойєр дістала з кишені запальничку і клацала нею, доки не спалахнуло полум’я.
– Забери це!
– Отже, тут ти, а не та інша. А тепер роби, що я сказала.
– Добре, тільки загаси її.
Сойєр закрила запальничку і сховала назад до кишені.
– Ходімо, потіш містера Тедеску.
Молодий хлопець з кисневою маскою, що лежав на першому ліжку, помахав їй.
– Я сумував за тобою, Рейвен.
Вона поплескала його по руці.
– Одужуй.
Рейвен проходила поміж ліжок та інвалідних візків, махаючи хворим довкола себе. Вона почувалася королевою, що оглядає війська. Ті, хто не спав, посилали їй повітряні поцілунки.
У протилежному кутку палати хтось крикнув:
– Гей ти, на візку, стули пельку і не заважай нам спати!
– Ти тут не сам, чорт забирай! – підхопив інший голос.
Наблизившись до напіврозсунутої ширми, Рейвен почула голос свого колишнього викладача акторського мистецтва, що патетично читав лекцію.
– Запам’ятайте, ця комедія Аристофана має антивоєнний сюжет. Головну героїню звуть Лісістрата, що означає «та, що розганяє війська». Вона зупинила війну між Афінами і Спартою, намовивши жінок, що настраждалися без коханих, перестати спати зі своїми чоловіками.
Рейвен пригадала свою останню роль.
Розсуваючи ширму, вона продекламувала:
Ти знай своєї: розпали, підсмаж його,
Дратуй, кохай і не кохай улесливо,
Та пам’ятай, про що клялась над келихом3.
Містер Тедеску, коротун з чималим черевцем, різко розвернувся на своєму візку.
– Рейвен?
Сойєр підштовхнула її ближче.
– Рейвен Слейд прийти, як ви й просити, професоре.
– Я не професор! Мені… так і не дали цього звання. А де мої друзі з «Сімнадцятого листопада»?
– Вони поки не приїхати, містере Тедеску, але наша волонтерка Рейвен
Рядки з комедії «Лісістрата» Аристофана, переклад Бориса Тена.
