style="font-size:15px;"> …він гіпнотизує тебе, рейвен, не слухай…
Вона чула застережливий голос сестри, та очі заплющувалися мимохіть.
– Повтори команду за мною, Рейвен.
Вона прошепотіла: «Рейвен, до гнізда», – і обм’якла.
Тоді відчула, як батько кладе руку їй на чоло.
– Рейвен, ти знову заснеш, як засинала вже багато разів. Міцно-міцно. Ти бачиш, як квилять плакучі верби. Вдихаєш солодкі пахощі троянд у саду. Відчуваєш подих вітру на обличчі. Поглянь на жовтих і помаранчевих метеликів. Не звертай уваги на голос сестри-близнючки у голові, бо вона заздрить, що ти народилася живою, а вона – ні. А тепер спи. Спи міцно, поки я не скажу тобі прокинутися.
…стережись, рейвен, раніше він завжди пояснював, чому гіпнотизує тебе, не піддавайся…
Надто пізно. Вона вже була в саду, лежала на траві. Його голос гучно лунав у тиші.
– Ти не пам’ятатимеш пророцтв Ясона Тедеску. Вони будуть заховані у глибинах твоєї підсвідомості, їх охоронятиме і не випустить звідти твоя боязнь вогню і боязнь висоти твоєї сестри. Тільки коли почуєш фрази «Сімнадцяте листопада» знешкоджено і «Моджахедін-е Халк» знешкоджено, ти знову згадаєш зміст пророцтв і зможеш повторити їх ЦРУ чи ФБР. А тепер повтори слова про «Сімнадцяте листопада» та «Моджахедін-е Халк», які знімуть блок із пророцтв.
– «Сімнадцяте листопада» знешкоджено. «Моджахедін-е Халк» знешкоджено.
– Коли я порахую до п’яти і скажу: «Рейвен, лети», – ти прокинешся. Один, два, три, чотири, п’ять. Рейвен, лети.
Вона розплющила очі.
– Рейвен, що ти пам’ятаєш?
– Що одягалася після того, як медсестра Сойєр розчесала мені волосся.
– Чудово. А тепер ходи зі мною до кімнати відпочинку, роздаватимеш солдатам сік і тістечка.
Усе ще тремтячи, Рейвен разом із батьком вийшла з кабінету.
– Не забудь: для їхнього, та й для твого лікування корисно, щоб наші поранені американські і грецькі військові вилили комусь ті жахіття, що вони пережили під час бойових дій, – він легенько підштовхнув її до кімнати відпочинку. – Тільки не фліртувати.
Рейвен зупинилася на порозі. Чоловіки в інвалідних візках розверталися й усміхалися їй, у декого з них була загіпсована рука або нога. Ті, хто грав у доміно, махали їй, відірвавшись від гри.
За скляною перегородкою Рейвен побачила Сойєр, що сиділа на сестринському посту і спостерігала.
Кроком моделі вона продефілювала до кімнати. Тут сцена чи знімальний майданчик? Проходячи поміж пацієнтів, Рейвен відчувала, що їм хочеться її торкнутися. Більшість із них лікувалися чи то від військового неврозу, чи від фронтової виснаженості. Як це тепер називається? Ага, посттравматичний стресовий розлад. Судячи з того, як вони на неї дивилися, стрес у них справді чималенький.
Сойєр якось сказала, що солдатам краще ділитися спогадами про війну у Перській затоці з волонтеркою, ніж із головним лікарем чи навіть із медсестрою з психіатрії, однак пізніше вона завжди випитувала, про що вони розповідали.
Рейвен
