нараховано 9715 людей, в полон взято понад тисячу, і в тому числі семеро Пашів різних ступенів і сімнадцятеро інших чиновників; та втекли з обозу і поховалися по хащах та байраках понад тисячу»49. Звісно, в цьому описі є чимало перебільшень і невідповідностей.
«Історія русів» представляє Сагайдачного не лише як переможця в битві під Хотином. Автор цього твору приписує цьому полководцю вчинки, які той не робив. Зокрема, говориться, що після Хотинської битви, очоливши українські козацькі війська й війська польські, гетьман продовжив похід на територію Молдавії й Валахії, переслідуючи турків. Він нібито розгромив турецьку армію під Галацом і взяв це місто. У нього було бажання й далі переслідувати турків, але з ними уклав мир польський король. Тому Сагайдачний відпустив польські війська, а з козацькими військами подався в Україну. У той час ніби до нього дійшли відомості про те, що татари вчинили напади на українські землі й набрали тут чимало бранців. Сагайдачний же зі своїм військом розгромив татар. Автор «Історії русів», вдаючись до фантазії, так описує цю перемогу, якої не було: «Гетьман, відправившись на цілу ніч з військом своїм до Самари, напав тут удосвіта на табір Татарський, розлого розташований по течії ріки; перший постріл з гармат і мушкетів і вчинений крик розігнав верхових Татарських коней, а самих Татар обезумив і до краю настрахав. Вони, метаючись по табору, не знали, що діяти, а Козаки, проходячи лавою через увесь табір, кололи і рубали їх майже без жодної оборони. Бранці обох статей, уздрівши неждану собі допомогу, розв’язували одне одного і взялися також до Татар з найлютішою ожорсточеністю. Списи і шаблі Татарські, зоставлені на ніч в купі, були для полонених готовою зброєю, і Татари од власної зброї гинули тисячами. Таким чином винищено Татар всіх до останку, так що не залишилось із них нікого, хто б сповістив у Крим про їхню погибель. Весь табір Татарський з усім тим, що вони мали, дістався переможцям як здобич, а бранці Малоросійські, до кількох тисяч обох статей душ, не тільки що визволені з неволі, але й нагороджені кіньми та речами Татарськими задосить, і повернулися вони до своїх осель, рівно ж і Гетьман зі своїм військом прибув у резиденцію свою благополучно і зі славою багатою»50.
Як відомо, після Хотинської битви Сагайдачний, будучи пораненим, важко захворів і не брав участі у військових походах. В «Історії русів» же змальовується інша картина. Автор цього історичного наративу творив міф про Сагайдачного, вдаючись до перебільшень і вигадок. Для чого це він робив? Схоже, щоб возвеличити людину, яку назвав першим гетьманом Війська Запорізького. Таке звеличення задавало певний тон у розповідях про наступних козацьких гетьманів.
У «Історії русів» нічого не говориться про участь Сагайдачного у відновленні православної ієрархії України й Білорусії – що виглядає доволі дивно. Ймовірно, автор «Історії…» про це не знав. Однак він представляє гетьмана як борця проти унії й людину, що всіляко
Історія русів / пер. І. Драча. – С. 85—86.
Там само. – С. 87.
