оцінював Куліш московській похід Сагайдачного 1618 р. Він іменував його тріумфом у тому сенсі, що гетьман там мав «подвійну перемогу» – над козацтвом, яке «рвалося битися з ляхами», і над шляхетством, яке приписувало Сагайдачному покірність65. Дослідник гостро критикував цього діяча за розорення Московського царства, бо він «не щадив у ньому ні церков, ні монастирів»66.
Цікавим є погляд Куліша на роль Сагайдачного в Хотинській битві 1621 р. Зокрема, він відзначав деспотизм гетьмана під час цих подій. Але такий деспотизм, на думку дослідника, був необхідний. Сагайдачний, писав Куліш, знав, що «вільний козак» підпорядковується лише деспотичній силі. Однак «якби козаки не були поєднані в одне ціле під залізною рукою свого вождя», не було б перемоги67.
Щодо значення Хотинської битви, її наслідків і ролі в цьому всьому козацького гетьмана, то Куліш зазначав наступне: «1621 рік був для Сагайдачного таким моментом, у який роль Хмельницького могла б ним розіграна з більшим достоїнством перед судом історії, без зради рідної землі «на поталу» мусульманському війську і без перетворення культивованої країни на руїну. Мало того: йому б не закидали, як Хмельницькому, те, що він мстився за особисту образу. Він би помстився за зневагу над народною релігією, за відібрання церковних маєтків, за присвоєння папою 2169 церков православних, порахованих нунцієм Торресом. Він би став Кромвелем, але без Кромвелівського терору, і за чистотою відносин своїх до диктаторської влади, по мовчазній політиці, яка би реалізовувалася в світлих справах, а не в маніфестаціях, став би подібним до великого генія чесної політики Нового часу – Вільгельма Мовчазного, Оранського. Але не по-нашому, як бачимо, дивився на шляхту й на козаків Сагайдачний. Він шляхту цінував вище нас, а козаків, без сумніву, нижче. Цілком може бути, що його, як людину натури високої, злякала перспектива збройного поділу земель, багатств, прав, яка не злякала «козацького батька». Він обмежився скромною роллю керівника контингенту; все інше віддав силі речей та роботі часу»68.
Що мав Куліш на увазі? Він ніби вдається до «альтернативної історії», припускаючи, а що було, якби Сагайдачний повівся інакше і відмовився брати участь із козаками в Хотинській битві 1621 р. Він би тоді повторив те, що пізніше зробив Хмельницький – з допомогою мусульманського війська помстився за «зневагу народної релігії», тобто православ’я, і «визволив» би Україну від ляхів, зробивши це без кривавих ексцесів. Тоді б за своїми діяннями Сагайдачний міг дорівнятися до вождя англійської революції Олівера Кромвеля чи вождя революції нідерландської Вільгельма Оранського, якого Куліш особливо високо цінував.
І все ж Сагайдачний цього не робить – через те, що високо ставить шляхту й мало цінує козаків. Він очолює козацький контингент, бере участь у Хотинській битві й пускає все на самоплив. Отже, цей полководець не реалізував можливість «створення України», яка перед ним відкривалася. Пізніше це зробив Богдан Хмельницький.
Певна
Там само. – С. 272.
Там само. – С. 325.
Там само. – С. 139.
