Чоловік цей Петро Конашевич-Сагайдачний…»69 Розповідаючи про цього козацького гетьмана, історик приділяє велику увагу взяття ним Кафи в 1616 р. «Значення цього факту для того часу, – писав він, – легко зрозуміти, коли згадаємо, що в Кафі був найбільший торг невільниками на всю Туреччину»70. Далі Антонович зазначає: «… цілком зрозуміло, що той, хто здолав взяти Кафу, це гніздо невільників, повинен був придбати собі величезну славу і популярність на Україні»71.
Історик веде мову про похід Сагайдачного на землі Московії. Але веде мову про це обережно. Про те, що козацький ватажок брав і нищив московські міста, розорював землі московітів, нічого не говориться. Сагайдачний, стверджує Антонович, пішов на допомогу королевичу Владиславу, який опинився у важкому становищі під Москвою. Мовляв, козацький ватажок, вважав історик, «пообіцяв визволити королевича із біди, а йому дано за те владу і над Київською Україною. Справді, Конашевичеві пощастило визволити Владислава. Таким робом, він справив свій обов’язок»72. Отже, виходило, ніби похід на Московію Сагайдачного – це виконання ним обов’язку підданого Речі Посполитої. Тобто козацький провідник у цьому випадку поставав як благородний рицар.
Водночас Антонович представляє Сагайдачного організатором козацьких полків на українських землях. Він, мовляв, збирався стати володарем «Київської України». Але цьому протидіяли поляки.
У той час Речі Посполитій почала загрожувати Туреччина, де султанський престол зайняв Осман ІІ, який хотів розправитися з поляками. «У таких критичних обставинах, – писав Антонович, – не маючи нізвідки запомоги, польський уряд мусив звернутися знов до того ж самого Сагайдачного і козаків, що сиділи ближче до турків і найліпше вміли з ними воювати»73.
Козацький провідник висунув низку умов. Зокрема, задоволення релігійних потреб православних і розширення прав козаків. Він також ніби вимагав від поляків, «щоб вони видали йому старшого, яким на той час був Бородавка, родом українець, але вірний слуга і прихильник польського уряду; Сагайдачний зробив йому процес за зраду і велів розстріляти перед польським табором»74. Маємо в даному випадку сумнівну інтерпретацію подій. На угоду з урядовими колами Речі Посполитої, як уже зазначалося, охочіше йшов Сагайдачний, а не Яків Бородавка, якого козаки обрали гетьманом. Видавати останнього «вірним слугою і прихильником польського уряду» доволі сумнівно. Однак Антоновичу йшлося про те, щоб представити Сагайдачного захисником козацьких вольностей і загалом інтересів українців. Мовляв, цей діяч хоча й готовий був співпрацювати з поляками – але лише на певних умовах.
І ось отримавши запевнення від поляків, що поставлені ним умови будуть виконані, Сагайдачний повів козацьке військо під Хотин, де йому вдалося розгромити турків. «Всі історики признають, що тільки за запомогою Сагайдачного пощастило полякам з невеликими силами подужати
Там само. – С. 72.
Там само. – С. 73.
Там само. – С. 77.
Там само. – С. 79.
Там само. – С. 81—82.
