з Османською імперією, Річчю Посполитою та Московією. Це була спроба дати відносно повну наукову біографію Сагайдачного. Правда, Каманін, як історик-архівіст, розумів, що «питання про події в гетьманство Петра Конашевича Сагайдачного» належать до таких, які «можуть бути вирішені з деякою, більше чи менше близькою до істини ймовірністю»77. Адже документів, які висвітлювали діяльність гетьмана, зберіглося не так і багато. Тому в його біографії маємо чимало «білих плям».
Каманін, як і його вчитель Антонович, звеличував Сагайдачного, іменував його вождем, людиною, яка облаштувала Україну і визволила її жителів від «підданства і ярма робітничого»78. Розглядаючи зовнішню політику гетьмана, історик вважав, що той діяв у інтересах козацького стану, розуміючи політичну та економічну ситуацію. Є в згаданій роботі Каманіна й «москвофільська лінія». В принципі, це зрозуміло. Згадана робота видавалася в царській Росії. І автору важливо було наголосити на «московській орієнтації» свого героя, свідомо чи несвідомо перебільшуючи її значення. Він навіть стверджував таке: «…Сагайдачний, оберігаючи Москву від козацьких походів, бачив у ній природню і єдину союзницю малоросійського народу в його боротьбі проти полонізації й покатоличення»79.
Відносини козацького гетьмана Сагайдачного з урядовими колами Речі Посполитої Іван Каламанін трактував як мудрі політичні кроки. І взагалі в особі Сагайдачного Каманін бачив попередника Богдана Хмельницького.
Звеличення Сагайдачного маємо також в «Історії запорізьких козаків» Дмитра Яворницького (1855—1940), який став відомим дослідником українського козацтва. Цей історик писав, що Сагайдачний прославився «як воєнними, так і цивільними справами, діючи на Україні за православну віру й народність однаково майстерно і шаблею, і пером»80. Цьому козацькому гетьману він присвятив окрему розвідку81.
Дмитро Яворницький
Яворницький звертає увагу на військову діяльність Сагайдачного, його походи проти турків, татар, московітів. При цьому, на жаль, допускає певні неточності, використовує недостатньо підтверджені дані. Закономірно, багато говорить про морські походи Сагайдачного, зокрема про його похід на Кафу в 1616 р. Веде мову він і про похід на Московію в 1618 р. Після цього походу, стверджує він, як і Антонович, Сагайдачний «отримав титул гетьмана України, ставши управителем тієї частини України, яка визнавала себе козацькою»82. Але якщо для Антоновича таке гетьманування трактувалося як позитив, то Яворницький вважає, що воно мало й негативні сторони. «З того часу, – писав він, – різниця між запорізькими й городовими козаками позначилась іще різкіше, а водночас й історія тих та інших почала різкіше відхилятися в різні боки»83.
Не міг оминути Яворницький і питання участі Сагайдачного в Хотинській битві 1621 р. «На цю вирішальну війну, – зазначав історик, – вийшов сам султан Осман із півмільйонною армією,
Там само. – С. 15.
