землі мали благородну мету – звільнення бранців.
Хоча історик у своїй роботі значною мірою використовує напрацювання Грушевського, проте часто інакше оцінює діяльність козацького гетьмана, ніж метр української історіографії. Зокрема, вона вважає, що Сагайдачний фактично став народним лідером України: «Значення Петра Сагайдачного полягало не лише у визначній військовій діяльності; він, перший з козацьких гетьманів, поєднав інтереси активніших груп українського громадянства – козацтва, міщанства і духовенства. Сагайдачний, також перший з гетьманів, поширив свою діяльність на Київ, який знову став політичним осередком нової України»94.
Наталія Полонська-Василенко
Полонська-Василенко вважала, що «Коротка доба Сагайдачного має велике значення в історії України. З одного боку – він піднімає престиж українського козацтва, якому завдано тяжкого удару під Солоницею. Завдяки політиці Сагайдачного козаки виступають на перше місце в суспільстві України і перебирають на себе значення провідної верстви, яку втрачає поволі українська шляхта, що польонізується і переходить на католицтво. Козаки вперше виступають не тільки, як оборонці селян, але й як протектори Православної Церкви. З другого боку – своєю діяльністю Сагайдачний повернув Києву значення культурного, релігійного осередку України. У промовах нововисвячених владик вперше висловлено переконання, що Київ, з його хоробрим козацтвом, є правдивим спадкоємцем слави Києва княжих часів: встановлювалося ідею тяглості історичного процесу, історична традиція перетривала, здавалося б, прірву, що наслідком татарських руйнувань та чужоземних окупацій відділяла княжу Україну-Русь від польського воєвідства. Але була ще риса, на яку не зверталося уваги. Сам Сагайдачний, його культурне оточення – Єлисей Плетенецький, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, а головне Йов Борецький, перший митрополит поновленої Київської Православної Церкви – були галичани. Цим підкреслювалася соборність України, цим знову зв’язувалися в єдиний національний організм розірвані ходом історії її частини. Шість років тримав Сагайдачний владу в своїх руках – і за ці роки перегорнув сторінку історії, уможлививши наступні події – постання держави Хмельницького»95.
Спеціально наводимо ці розлогі міркування Полонської-Василенко, оскільки вони видаються нам вартими серйозної уваги. Дослідниця проводить думку, що діяльність Сагайдачного стала важливим чинником у становленні новочасної української нації. Значною мірою саме завдяки йому, вважає Полонська-Василенко, козацтво перетворилося в провідну верству України, відтіснивши шляхту. І справді, козацтво, точніше нащадки козацької старшини, відіграло помітну роль в українському новочасному націотворенні. А «козацька ідея» і в ХІХ, і навіть у ХХ ст. була однією із стержневих ідей української національної свідомості. Окрім того, стверджує Полонська-Василенко, діяльність Сагайдачного сприяла перетворення
Там само. – С. 411.
