там, – став напад козаків на Кафу, центр турецьких володінь у Криму, здійснений у 1616 р. козацькою флотилією на чолі з Петром Сагайдачним»102. Звісно, йшлося в книзі й про Хотинську битву 1621 р. При цьому відзначалося, що «фактично основою збройних сил» Речі Посполитої «в цій кампанії стали українські козаки на чолі з Петром Сагайдачним»103.
Хоча загалом в «Історії українського козацтва» на ролі Сагайдачного в історичних процесах особливо увага не зверталася. Принаймні в даному випадку роль провідника в трактуванні подій відходила на задній план. На передньому ж плані опинилися народні маси.
Та все ж з’явилися наукові роботи, у т. ч. монографічні дослідження, де наголошувалося на особливій ролі Сагайдачного в подіях, які відбувалися на українських землях на початку XVII ст. До таких, зокрема, можна віднести роботу Віктора Брехуненка про Хотинську битву 1621 р.104
Також до праць такого плану належить науково-популярна книга Олександра Гуржія та Вадима Корнієнка «Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний». У ній автори переважно акцентують увагу на військовому таланті свого героя. Вони вважають, що він часто вдавався до нетрадиційних для тогочасної військової справи дій. А це давало йому можливість здобувати успіхи на полі бою. З такими міркуваннями варто погодитися.
Водночас ці автори стверджували, що завдяки Сагайдачному відбулося переформатування козацтва, перетворення його у серйозну військову силу, яка вимагала для себе відповідних станових прав.
«Бойові перемоги Сагайдачного, – пишуть Гуржій та Корнієнко, – сприяли зростанню міжнародного визнання козацтва. Він докорінно реорганізував козацьку військову систему на Запоріжжі – партизанські ватаги перетворив на регулярні полки, які при потребі досягали сорока тисяч і в яких запанувала сувора дисципліна. Козацтво за Сагайдачного практично перетворилося в окремий стан, який незабаром відіграв вирішальну роль у суспільних процесах всієї України, а особливо Наддніпрянщини. До того запорожці не мали такої сили і слави, як за його часів»105.
Тут і далі зазначені автори солідаризуються з поглядами Наталії Полонської-Василенко, котра, як уже відзначалося, висловлювала подібні думки. При цьому Гуржій та Корнієнко спеціально звертають увагу на особисті якості Сагайдачного – не лише на його військовий, а й політичний та організаційний таланти.
«При цьому, – відзначають ці автори, – багато значив і особистий фактор – постать самого гетьмана – талановитого полководця, політика й державного діяча. Великою заслугою його стало поєднання чисто козацьких інтересів і прагненнями усього народу і, зокрема, з тодішніми міщанськими та духовними освіченими колами»106.
Гуржій та Корнієнко говорять про значення навчання Сагайдачного в Острозькій академії. Воно, на їхню думку, дозволило йому зрозуміти культурні потреби української
Там само.
Там само. – С. 339.
Там само.
