– І без нього достатньо тих, хто вміє слухати через комин і борзо бігати… То як вам моя пропозиція?
– Пристаю до неї лише через те, пане сенаторе, що вчора не договорили.
– Ну й славно, – кивнув Немирич. – Дорогою знайдеться час для розмов. Ціла купа часу.
5
Дві поставлені на лижви карети, сані з припасами й три десятки верхової охорони проїхали південну браму опівночі. Всупереч правилам, драби опустили міст і не поставили жодного запитання. Коли проминали караульне приміщення, загорнутий у ковдру й обкладений десятком подушок Мечислав ризикнув виглянути у віконце. Крізь нерівне скло годі було чогось побачити. Синові підстарости здалося, що у світлі сторожевих кострів промайнуло Бенахове обличчя, але роздивитися детальніше він не встиг. Підбиті залізом полози проскреготали мостовою деревиною і з’їхали на дорогу. Мечислав подивився на Демковича-Креховецького, який похропував навпроти, полегшено зітхнув та віддався на Морфеєву милість.
У більшій кареті куняли Немирич, Виговський і трансільванець. Писаря крізь дрімоту сягнула думка: як могло статися, що сенатор знехтував церемоніями і поїхав з весілля ще до того, як молодих повели до вінця. Адже ж, якщо відсутність військового писаря мало хто зауважить, то раптовий від’їзд вельможі стане темою для пліток на всю Республіку.
Він перебрав різні припущення і зупинився на тому, що в Немирича домовлено з коронним гетьманом. За цією ймовірністю тягнувся шлейф інших, й не надто обнадійливих. По-перше, Немирич міг бути чільним шведським вивідувачем, якому Виговський легковажно гарантував безпеку на військових кресах. По-друге, за спиною сенатора писар відчував присутність тіньової сили, можливо, більш далекоглядної та своєкорисної, аніж шведи, єзуїти й, тим більше, Конецпольський. Про третю та четверту ймовірності писар вирішив проти ночі не згадувати.
Він перевірив, чи заряджені короткі мушкети, що висіли на гаках за його спиною, чи, бува, не попав сніг на колесики та запальні полички, розкрутив на півоберта порохівницю й поклав шаблю так, щоб не лише миттєво витягнути її зі сховку, але й без додаткового замаху рубати кожного, хто спробує влізти до правих дверцят, або ж проб’ється крізь дах. Відтак вийняв з-під кожуха іконку з Хрестителем, склав потрійну молитву та знов повісив образ небесного патрона на груди. Заплющив очі. Незважаючи на ресори, карета скрипіла та хиталася. Треба звикати.
Він вирішив поміркувати над листами родичів і свояків, які отримав після призначення. Йому писали, що новий чигиринський полковник Закржевський забрав у нотаря ключі від церкви й грозився здати її в оренду, а черкаський полковник Гижицький привіз із собою двох єзуїтів та розкладний латинський вівтар, котрий на православне Різдво винесли перед канцелярією та правили месу. А потім повідомляли про утиснення заслужених сотників, які рубали турків ще під Цецорою. Попри скарги та тривожні новини, родичі раділи, що Комаровського змінили на Шемберга й тому, що їхній кревний Іван Остафійович займатиме чільне місце у військовій канцелярії. Попереджали його про зрадницькі розмови серед корсунських та переяславських реєстрових та жалілися на втрати майна у згорілому Трахтемирові.
