монастирську послушницю, котру на базарі запитали про сороміцьке. Зорка повідав історію про дидаскала57, який ненавидив смаглявих спудеїв, вважаючи їх наслідками богопротивних шлюбів християн та представників південних племен, покараних Всевишнім ще за біблійних часів. Той дидаскал буцім-то влаштовував обшуки та відправляв на екзекуцію зненавиджених ним спудеїв, у яких шкільні нишпорки знаходили гральні карти, тютюнові припаси або сховані під одягом пласкі фляги з зігріваючими напоями. Покарання відбувалося на задньому дворі академії. І жодна з карних церемоній не проходила без присутності оного дидаскала. Він не лише дивився за тим, аби били безжально, але й вимагав від пана екзекутора застосування вимочених в оцті шкіряних батогів та присипання битих спин сіллю та перцем.
Син підстарости згадав, що читав про щось таке у заяложених зшитках зі школярськими новелами, спрямованими проти професури, та затаїв підозру.
Радше за все, вирішив Мечислав, молодший Зорка у Польщі був переслідуваний якимось впливовим сановником, якому подобалися юнаки. В Парижі він наслухався про такі історії й навіть був присутнім на філософському диспуті, де обговорювались любовні смаки давніх еллінів та римлян, котрі, як відомо, надавали перевагу вродливим хлопцям. Він згадав, як один із паризьких володарів думок, цитуючи Петронія і Катулла, дуже переконливо розповідав про переваги врівноваженого та звільненого від старосвітських забобонів життя, у якому є місце як для медових обіймів Каллісто так і для пряної грайливості Ганімеда.
Мечислав подумки поспівчував юнакові, вирішив не розпитувати далі й на тому їхня розмова вичерпалася.
На других дрогах ніяких розмов не велося. Креховецький дрімав, а трансільванець курив люльку й мовчки придивлявся до обріїв, де засипані снігом діброви та колодязні зводи час від часу порушували геометричну одноманітність.
Він згадував про зустріч із чоловіком, що також називався Леваї, хоча й не належав до сім’ї, в якій з’явився на світ і змужнів Янош. Інший Леваї за походженням та знаннями входив до числа лицарів давнього і шанованого в закарпатських краях ордену та мав дозвіл безкарно радити князям Семиграддя. Мандруючи світом, він добрався до Індії й виніс звідти вміння знаходити в звичних речах несподіване суще. Про себе лицар казав, що отримав при народженні суху долю і жилаву цікавість.
Розпочинаючи свої мандри на схід, Янош вирішив за доречне поспілкуватися з однофамільником. Вони зустрілися у помісті лицаря, занедбаному, але ще гордому гербами та міцними мурами, що були закладені з правильною молитвою та ювенільними жертвами. Зграї велетенських псів бігали цим помістям, охороняючи його не гірше за драбів. Господар наказав псам мати повагу до гостя і провів його до верхніх покоїв, з вікон яких було видно південні схили Карпат. Він налив до пузатих келихів ракії, такої міцної, що в Яноша перехопило подих.
Це
