нової хвилі галасу, коли розтин трупа фіджійця показав, що його внутрішні органи, будучи герметично запакованими з усіх боків скам’янілою плоттю, самі по собі залишилися неушкодженими і створили аномалію, яку лікарі довго і з подивом обговорювали. Ми дуже добре тямили, куди завели б усі ці подробиці «жовту пресу», що пам’ятає про леґендарні жертви Ґатанотоа з їхнім неторканим мозком і збереженою свідомістю.
Не маючи усієї інформації, мисливці за сенсаціями, проте, звернули особливу увагу на той факт, що один із двох правопорушників, котрі проникли до музею – той, хто тримав у руках сувій і, цілком імовірно, просунув його до мумії крізь тріщину в скляній вітрині, не піддався скам’янінню, тоді як інший, котрий не мав сувою, обернувся на камінь. Коли ж від нас зажадали провести експеримент: докласти сувій до кам’янисто-шкірястого тіла фіджійця і до самої мумії, ми з обуренням відмовилися потурати шкідливим забобонам. Мумію, природно, прибрали з очей публіки й перевели до музейної лабораторії, щоб у майбутньому, в присутності медичних авторитетів, провести належне наукове обстеження. Пам’ятаючи про колишні інциденти, ми помістили її під сувору охорону, але навіть попри це 5 грудня о другій годині 25 хвилин ночі була здійснена нова спроба проникнути до музею. Завдяки системі сигналізації, що спрацювала вчасно, злочинний задум зірвали, хоча, на жаль, злочинцеві або злочинцям удалося втекти.
Я надзвичайно радий, що жоден натяк на все те, що трапилося після того, не став надбанням широкого загалу, і дуже сподіваюся, що надалі він так і залишиться необізнаним. На жаль, витік інформації цілком можливий, і я не знаю, як учинять із цим рукописом розпорядники мого заповіту. Але принаймні до того часу, коли розкриються всі факти, ця історія вже не залишиться в пам’яті багатьох людей настільки болісно свіжою. Крім цього, ніхто не повірить в її справжність, якщо про все розкажуть відкрито. Така вже типова реакція більшості читачів. Вони готові проковтнути що завгодно, якщо це походить від «жовтої преси», але висміюють і відкидають як явну брехню найхимерніші й парадоксальні одкровення. Втім, можливо, що для психічного здоров’я людей воно й на краще.
Як я вже казав, було призначене наукове обстеження жахливої мумії. Воно відбулося 8 грудня, рівно через тиждень після трагічної кульмінації, його проводили під керівництвом видатного вченого, доктора Вільяма Міно, котрому допомагав наш таксидерміст, доктор Вентворт Мур. За тиждень до цього доктор Міно засвідчив розтин трупа дивним чином скам’янілого фіджійця. На процедурі були присутні також панове Лоуренс Кабо та Дадлі Салтонстелл – довірені особи музею; персонал музею репрезентували доктори Мейсон, Веллс, Карвер і я; були запрошені ще двоє журналістів. За останній тиждень у зовнішності мумії видимих змін не сталося, хоча, втім, певне розм’якшення волокон її тканин привело до короткочасних слабких змін у позиції осклянілих розплющених очей. Ніхто з персоналу музею більше не наважувався поглянути
