style="font-size:15px;"> (1) Ти бажаєш знати, що я думаю про вільні науки і мистецтва. Жодну з них я не поважаю, жодне не вважаю благом, якщо плід його гроші. Тоді вони – продажні ремесла і хороші до тих пір, поки підготовлюють розум, не утримуючи його довше. На них слід затриматися, лише поки душа не в змозі зайнятися нічим важливішим; вони – наше навчання, а не наша робота.
(2) Чому вони названі вільними, ти бачиш сам: тому що вони достойні вільної людини. Втім, є тільки одне справжнє вільне мистецтво – те, що дає свободу: мудрість, найвище, мужнє і благородне з них, а все решта – дрібниці, гідні для дітей. Невже ти віриш, ніби в них є якесь благо, хоч сам бачиш, що немає людей нижчих і розпусніших, ніж їхні вчителі? Всі ці речі треба не увесь час вчити, а один раз вивчити. Дехто вважав за потрібне розібратися, чи можна завдяки вільним мистецтвам і наукам стати людиною добра. Та вони і не обіцяють цього, і навіть не прикидаються, ніби знають таке!
(3) Граматик турбується тільки про наше уміння говорити, а коли побажає він піти далі, – займеться історією чи віршами, якщо розсуне свої межі так, що ширше нікуди. Та чи прокладається шлях до доброчинності поясненням складів, ретельністю у виборі слів, запам’ятовуванням драм, правилами складання віршів, різновидностями рядків? Чи це звільняє нас від страху, викорінює жадібність, приборкує похіть? Перейдемо до геометрії, до музики: і в них ти не знайдеш нічого такого, що наклало б заборону на страх чи жадібність. А кому він невідомий, для того всі знання марні.
(4) Треба подивитись, чи навчають ці наставники доброчинності; якщо не навчають, то їм нічого викладати; якщо навчають, то вони філософи. Ти хочеш переконатися, що вони на уроках і не думають навчити доброчинності? Поглянь, до чого учення кожного не схоже на учення решти! А навчай вони одному й тому ж, різнобою б не було.
(5) Вони б тебе переконали навіть у тому, що Гомер був філософом, якби не заперечували цього своїми ж доказами. Бо вони перетворюють його то в стоїка, який схвалює тільки доброчинність і втікає від насолод, не відступає від чесності навіть заради безсмертя; то в епікурейця, який вихваляє спокій у державі і проводить життя в бенкетах та піснях; то в періпатетика, який встановлює три види благ; то в академіка, який стверджує, що немає нічого достовірного. Ясно, що нічого такого у нього немає, якщо є все разом, – тому що учення ці між собою не сумісні. Та поступимось їм Гомером-філософом. Він, ймовірно, став мудрецем до того, як дізнався про вірші; будемо ж і ми краще навчатися тому, що зробило Гомера мудрецем.
(6) А запитувати у мене, хто був старшим – Гомер чи Гесіод, така ж нікчемна справа, як дізнаватися, чому Гекуба, хоч і була молодшою від Олени, виглядала старою не за віком. І чи не пуста, по-твоєму, справа – досліджувати вік Патрокла і Ахілла?
(7) Чи будеш ти дошукуватись, де блукав Улісс, замість того щоб покласти кінець власній омані? Немає часу слухати, чи носило його між Італією і Сицилією чи за межами відомого нам світу. Та й не міг він на такому малому просторі поневірятися так довго. Душевні
