ось потім…
Потім мало розпочатися найцікавіше.
Він квапливо дістав із заплічного рюкзачка атлас і сів на траву.
Хотів він або не хотів, а без спілкування з Білкою далі було не обійтися. Якою б вона не була – вона союзник. Тільки ось тепер при її наближенні у нього в животі утворювалася липка холодна грудка. І Книжник не був впевнений, що це страх.
– Подивися, – покликав Тім, і дівчина підійшла, ведучи коня за повід.
– Ми зараз тут, – сказав Книжник, показуючи пальцем місце, де на карті гайвей, підійшовши впритул до Сіті, дотикався до белтвею – кільцевої дороги, що колись охоплювала і Сіті, і Таун. – Ось заправна станція…
Він підборіддям показав на руїни заправки, біля якої вони розташувалися.
– Ось там була електростанція – це залишки труби.
– Раніше мостів було три.
– Я знаю, – кивнула Білка. – Бачила руїни.
– Давно була в Сіті?
Вона швидко глянула на нього.
– Не дуже. Цією весною.
– Міст, який в центрі? Що з ним?
– Тоді стояв цілісінький. Ти біля річки ніколи не був?
– Ні. Нас того разу виявили ще на околицях, ледве ноги винесли.
– Тоді слухай… Річку тут убрід не перейдеш – глибоко і широко. Течія швидка. Після дощів пре так, що аж страшно поруч стояти. Біля повалених мостів охорони немає, та вона там і не потрібна. Зате в центрі міст бережуть як зіницю ока. З боку Тауна його тримають під прицілом снайпери. Чи не весь час. По жителях Сіті вони не стріляють, якщо ті не намагаються зайти за середину моста. Але якщо заступити за межу – б’ють влучно. З боку Сіті міст забарикадований. Думаю, що не замінований – на їх місці я б із мінами там не бавилась, надто вже дуже все старе… але вони можуть…
– Завданнячко, – задумливо мовив Книжник. – Але ж нам потрібно сюди…
Він постукав пальцем по карті.
– На південь?
– Ну, так… І я поки не уявляю, як це зробити. Ти побувала в Тауні?
– Цієї зими. Перейшла по льоду… І теж ледве ноги винесла.
– Ну, ми з тобою холодів не дочекаємося… Які думки?
– Ніяких, – чесно зізналася Білка. – Дорога одна – через міст. А там – снайпери з того боку, снайпери з цього… А в тебе які?
– Нам на південь, – сказав Книжник. – І річка тече з півночі на південь.
– Ну? – перепитала Білка.
– Це поки все.
– Чому все?
– Тому що для цього плану потрібен човен або пліт.
– Їх у нас немає.
– Тоді стати птахом і перелетіти на іншу сторону повітрям.
– І як ти збираєшся стати птахом?
Книжник розвів руками.
– Не знаю.
– Ну що ж… – констатувала Білка. – Хороший у нас план. Слушний.
– Іншого немає.
Книжник
