Кращий вік для смерті. Ян Валетов

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Кращий вік для смерті - Ян Валетов страница 5

Кращий вік для смерті - Ян Валетов Сучасна гостросюжетна проза

Скачать книгу

все, окрім смерті.

      Коли мисливці під наглядом Ноги та Свина притягли в Парк тушу діра, Книжник сидів у себе на третьому поверсі й дивився у вікно на площу.

      «Площа», звичайно ж, це недоречно сказано. Колись, років так вісімдесят тому, це місце можна було назвати площею. А зараз…

      За багато років природа відвоювала у мертвої людської цивілізації втрачені території. Трава заплела плитку тротуарів, розгризла до крихт асфальт, змусила потріскатися бетон. Дерева розрослися, між стовбурами з’явився чагарник, молодняк, що нахабно пхався із землі, утворив рідкий підлісок, з яким герли поки що безуспішно боролися.

      Але площа все ж була колишньою, тепер її можна було назвати невеликим сквером, за яким сяк-так доглядають садівники.

      Довкола стояли будівлі для людей Паркового племені, зокрема й той будинок, де знайшов свій притулок і долю Книжник. У будинку цьому ніхто більше жити не хотів, занадто холодним і незатишним він був. Дошки підлоги і паркет із залів і коридорів на другому поверсі спалили ще в давні часи, швидше за все в один із перших років після приходу Нещадного. А ось вікна залишили неторканими.

      Це згодом за будинками навчилися якось доглядати, коли з’ясувалося, що будувати нові не вміють. Ледве вистачало навичок підтримувати сяк-так уцілілі будівлі, особливо якщо збереглися шибки.

      У перші роки в Парку траплялося багато пожеж. Улітку в околицях можна було збожеволіти від задухи, зими ж виявилися сирими, вогкими і досить суворими.

      Грілися, як могли, себто кепсько, від чого й горіли цілі квартали, особливо в місті. У Сіті й досі де-не-де стоять обвуглені кістяки з’їдених вогнем будинків, і височіє напівоблуплений горілий стирчак хмарочоса в Даунтауні.

      Книжник бачив ці руїни на власні очі.

      Рік тому він як пеон брав участь у набігові на Сіті і виніс із цього походу, крім страху й відрази, великий паперовий атлас із картами автомобільних доріг.

      Атлас валявся на верхній полиці стелажа на зруйнованій заправці, де вони пересиджували ніч. Дебелий шматок пластику, в який запечатали книжку, зберіг її неушкодженою.

      Давно не їздили автомобілі.

      Давно вже заросли дороги, по яких можна було рухатися автівками.

      Давно вимерли люди, які вміли робити автомобілі, і самі машини перетворилися на купи непотрібного іржавого мотлоху. А от атлас лежав і досі на заправці й терпляче чекав нового господаря.

      Притягнувши здобич додому, Книжник вивчав його декілька тижнів.

      Він порівнював карти доріг зі знайомими назвами містечок, які досі можна було прочитати на обшарпаних дороговказах, і нарешті зміг розібратися з місцем їхнього розташування.

      Країна, де вони жили, виявилася величезною. Набагато більшою за ту, що він міг собі уявити. Жили великих доріг з’єднували між собою Сіті, залишаючи обабіч трохи менші поселення. Від жил урізнобіч розбігалися тонші дороги, від них – іще дрібніші. На останніх сторінках Книжник виявив плани міст.

      Атлас

Скачать книгу