від твого імені й не повернуся сюди із добрими звістками, можеш відрізати мені не лише вуха, а й вуса.
За годину до берега Тельця підійшла шлюпка з «Анжеліки», яку вислав капітан Трефезен на поданий із берега сигнал. І хлопці почали прощатися.
– Ще дві речі, Френку. По-перше, забув тобі сказати, що Леонсія – зовсім не Солано, хоч вона цього й не знає. Про це мені сказав сам Альфаро. Її прийнято як дочку, але старий Енріко обожнює її, хоча в неї немає ані краплі його крові і вона навіть не однієї з ним національності. Альфаро ніколи не розповідав мені подробиць, сказав тільки, що вона не іспанка. Я навіть не знаю, хто вона: англійка чи американка. Вона досить добре розмовляє англійською, хоча вивчила цю мову в монастирі. Бач, Енріко удочерив її, коли вона була зовсім крихіткою, вона і не здогадується, що він не її батько.
– Не дивно, що вона з таким презирством і ненавистю поставилася до мене! – розреготався Френк. – Адже вона думала, ніби я – це ти. І вона вважала – та й досі вважає – що це ти загнав ножа в спину її рідному дядечкові.
Генрі кивнув і повів далі:
– По-друге, про що я хочу тебе попередити, – це дуже важливе. Йдеться про тутешні закони, або, точніше, про відсутність таких. У цій глухомані із законом роблять, що хочуть. До Панами далеко, а губернатор цього штату чи округу, чи як він там у них називається – старе рам’я. А ось начальник поліції Сан-Антоніо – людина, з якою треба матися на бачності. Він у цій глушині – цар і бог, і негідник винятковий – я в цьому певен. Хабарник – це лагідне слово щодо нього. Жорстокий і кровожерливий, як тхір. Для нього найбільша насолода – страчувати людей, він обожнює вішати. Отже, стережися його… Ну, гаразд, до зустрічі. Половина того, що я знайду на острові Бика, – твоя… Тож дивися, надінь обручку на палець Леонсії.
Минуло два дні. Метис-капітан, обстеживши узбережжя, привіз звістку, що чоловіків Солано немає вдома. Тоді Френк висадився на берег, де вперше побачив Леонсію. Цього разу поблизу не було видно ні дівчат зі срібними револьверами, ні чоловіків із рушницями. Навкруги було спокійно, і тільки обшарпаний хлопчисько-індіанець сидів на березі. Побачивши монету, він охоче погодився віднести записку молодій сеньйориті у велику гасієнду. Френк видер із блокнота аркуш і заходився писати: «Я той, кого Ви помилково вважали Генрі Морганом; у мене до Вас доручення від нього…» Він навіть і подумати не міг, що прикрі події насуваються на нього з такою самою швидкістю і їх не менше, ніж за його перших відвідувань цих місць.
Коли б йому спало на думку зазирнути за виступ скелі, на яку спирався спиною, пишучи до Леонсії, він би побачив дивовижну картину: Леонсія, ніби морська царівна, виходила з води. Проте Френк спокійно писав, а маленький індіанець стояв, захоплений цим процесом. Тож Леонсія, вийшовши з-за скелі, перша побачила їх. Стримавши зойк здивування, вона повернулася і, не розбираючи шляху, кинулася навтіки в зелені зарості чагарника.
Френк зрозумів, що вона десь поруч, почувши її зляканий крик. Він кинув на пісок олівець
