ваше прізвище і хто ви.
Незнайомець відділився від своїх, наблизився, простягнув руку, яку Кошовий машинально потис, відчувши – а правиця в того, що твій камінь.
– Адам Вишневський, інженер, – чоловік торкнувся країв капелюха. – Дозвольте запросити вас на жалобний обід. Ми знали покійного. Ви теж його давній знайомий. Пом’янемо за християнським звичаєм.
– Але я…
Віко знову зрадницьки моргнуло.
– Не переймайтеся, – тонкі губи Вишневського позначили посмішку. – І не журіться. Вас рекомендувала пані Богданович, що для мене та моїх колег дуже багато значить. З вами варто мати справу, бо пані Магда ніколи нічого не говорить даремно.
– А яку справу, дозвольте запитати, панство хоче мати зі мною?
На протилежному боці вулиці Шацький робив зовсім незрозумілі знаки, навіть не зважаючи на те, що напевне привертає до себе увагу.
– Найперше, ми познайомимося ближче. – Вишневський прибрав посмішку. – А взагалі, нам є про що поговорити. Точніше, нам є що сказати вам. І ви повинні це вислухати, якщо хочете затриматися тут, у Львові, та починати якісь справи. Та й обідати час, ви так не вважаєте?
Тим часом один із товаришів Вишневського вже допомагав Магді сісти в екіпаж – молода жінка спиралася на його руку. Інший жестом підкликав до себе відкритий фаетон, котрий давненько вже стояв віддалік.
– Ми поїдемо ним. Пані Богданович – за нами. Прошу, пане Кошовий. Здається, Климентій, я правильно назвав ім’я?
– Краще Клим, так коротше.
– У такому разі – прошу, прошу сідати, Климентію.
Назву ресторанчика на вулиці Вірменській він не затримав у пам’яті.
Це зараз не важливо. З такими статками, які мав Кошовий, ходити по ресторанах доведеться не скоро. Хоч сюди, хоч деінде. По всьому було видно, його нові знайомі ходять сюди часто – розпорядник вийшов особисто. Привітався шанобливо, та без лакейства, звичного в подібних випадках у рестораціях не лише Києва, а й всюди в Російській імперії. Відразу провів до окремого кабінету, де вже накрили, хоч з вигляду скромно, але – пристойно. Машинально порахувавши прибори, Клим налічив п’ять, і простий висновок прийшов тут же: обід замовлено наперед, за стіл сідає точно п’ятеро, а отже, його присутність компанія погодила між собою від самого початку.
Навряд чи мав бути хтось інший, натомість не прийшов – і вирішили принагідно запросити Кошового, котрий у Львові всього-то лише третій день.
Це могло означати лише одне: скромна Климова персона солідних і, поза сумнівом, впливових містян зацікавила. Й точно не обійшлося без рекомендації Магди Богданович: крім неї, з київським адвокатом ніхто ще не знайомий. Лишилося зрозуміти, дякувати молодій, суворій та загадковій пані за таку честь чи, навпаки, вона зараз створює гостеві ще більше проблем, ніж він має тепер.
Вона зайшла останньою. Легким порухом підняла вуаль, тоді скинула капелюшка, примостивши його
