наповнив келишки, але не припрошував, лиш пригубив свій. Радний узяв із нього приклад, інші своїх не рухали. Промокнувши губи, інженер прокашлявся:
– Пане Кошовий, усі присутні знають та розуміють те, що навряд чи аж так цікавить візника, двірника, офіціанта, крамаря, шевця, кравця, перукаря. Так само не переймаються цим личаківський батяр, злодій з Клепарова чи торговець із Краківського базару. Можливо, певні настрої всі ці та інші не згадані мною громадяни, аж до останнього волоцюги, таки відчувають. Проте не повною мірою розуміють небезпеку, котра вже давно не жевріє, не є в зародку, і яку слід сприймати досить серйозно. Пан Моравський має чимало добрих знайомих серед депутатів Галицького сейму. Тож чудово знає, які сили зараз, після російської революції, гуртуються там та впевнено піднімають голову. А пан Попеляк ледь не в кожному номері своєї газети пише колонку, де б’є на сполох. Проте щось затуляє людям очі та закладає вуха. Нехай би не чули пробі пана Януша – але ж не чують і пострілів!
– Пострілів? – перепитав Клим.
Але не тому, що не розчув. Аби не мовчати, бо далі почувся голим, безпорадним, вразливим і чужим, як ніколи. Віко смикалося сильніше, ніж звичайно.
– Саме так! – вступив Попеляк, подавшись уперед. – У Львові стріляють! Сьогодні тиждень, як оголосили вирок Січинському, засудили до страти. Адвокат подав апеляцію, і щось мені підказує: вивернутися їм удасться. Між іншим, захищати вбивцю, за деякими даними, мав ваш колега, Сойка…
– Стоп! – Кошовий перервав його, хай би як неввічливо це виглядало. – Чекайте. Про кого ми говоримо? Я справді не знаю, що відбувається тут. І до яких таких сумнівних справ виявився причетним убитий Сойка. Розкажіть, може, краще розумітиму. От хто він такий, цей Січинський?
– Вірно, панове, – слова Магди прозвучали, як зауваження. – Ми запросили нашого гостя на розмову, аби він розумів, що відбувається, від чого слід триматися якнайдалі і як варто поводитися. Тому, будь ласка, починайте від самого початку, пане Попеляк.
– Вас ніхто не залякує, – поспіхом утрутився Вишневський. – Слово честі, тільки прошу пана не ображатися, сама по собі ваша персона не є аж такою цікавою для жодного з нас. Лиш добра воля пані Магди, котрій ви після короткої зустрічі у поліції стали чимось симпатичні, звела нас усіх тут разом. Аби, коли вийде, вберегти від більшої халепи, ніж ви вже маєте.
– Ви зараз про що?
– Ви в чужому місті. Єдина людина, яку ви тут знали, вбита за загадкових обставин. Вона мала не найкращу репутацію, бо захищала бомбістів, терористів та грабіжників, котрі видають свої злочини за боротьбу за ідеї рівності та братерства й діють в ім’я об’єднання руського народу. Пан Геник останні роки обслуговував як правник переважно так званих москвофілів. Саме їхнє нинішнє представництво в Галицькому сеймі особисто я, небайдужа до політики людина, вважаю досить критичним.
– Не лише ви, – зазначив зі свого місця Моравський. – Пане Кошовий, особисто я нічого про вас не знаю. Та, повірте
