його. І залишається він рабом, служачи тому, в кого він перебуває, поки не вмре або не віддасть те, що заплатили за нього. А країна їх надійна. Коли мусульманин має справу з ким-небудь із них, і слов’янин збанкрутував, то продає він і дітей своїх, і будинок свій і віддає цьому купцю борг».
З Русі Абу Хамід вирушив до Угорщини, де вчив мусульман-кочівників обрядам. Деякі з них стали його учнями. В Угорщині ал-Гарнаті прожив три роки (1150–1153), підійшла старість, пора було виконати священний обов’язок мусульманина – зробити паломництво в Мекку. Король Геза не хотів відпускати його з Угорщини (напевно, ал-Гарнаті дійсно мав вплив на мусульман Угорщини) і погодився на його від’їзд лише за умови його повернення. У заставу йому довелося залишити старшого сина Хаміда. Король Угорщини дав Абу Хаміду доручення до великого князя Київського Ізяслава, і той прийняв його з великою повагою.
З Києва Абу Хамід повернувся через половецькі степи до Саджсіна, а звідти попрямував до Хорезму і далі – у Мекку. В Угорщину він так і не повернувся – залишився в Баґдаді у старого друга Ібн Хубайри. Розповіді ал-Гарнаті були такими вражаючими, що ті, кому довелося їх почути, вмовили його написати книжку, яка стала відомою під назвою «Ясний виклад деяких чудес Маґрибу». Книжка відразу ж мала великий успіх, що надихнуло її автора написати ще один твір – «Подарунок умам і вибірка з чудес». Він був прочитаний протягом кількох лекцій, що закінчилися 22 березня 1162 року. Слухачі цих лекцій дістали особистий дозвіл ал-Гарнаті на поширення його записів. Після того як книжка була написана, ал-Гарнаті переїхав до Сирії, де помер у 1169 або 1170 році. Його книжки охоче переписувалися, а оповіді про чудеса навколишнього світу стали дуже популярними.
Під час своїх мандрів Абу Хамід відвідав Київ, який він називає «Куйав». На жаль, опис міста дуже стислий, оскільки у той час арабського мандрівника більше цікавили проблеми віри: він навчив місцевих мусульман п’ятницькій молитві. Абу Хамід згадує тільки, що мешканці міста розмовляли «по-тюркськи».
Розповідаючи про досягнення арабських географів, слід обов’язково згадати ще одну видатну постать – Абу Абдаллаха Мухаммеда Ібн Баттуту (1304–1349). Цей арабський мандрівник і географ особисто зіставив 69 мап, які відбили основні географічні уявлення того часу.
Ібн Баттута народився 24 лютого 1304 року. Його юність минула на африканському березі Ґібралтарської протоки в місті Танжері, історія якого налічує кілька тисячоліть. Свідчень про його дитячі та юнацькі роки не збереглося. Єдине джерело, з якого можна дізнатися про цю надзвичайну людину, – це його «Книга подорожей».
Другого числа місяця раджаба 725 року хіджри мусульманського місячного календаря (14 червня 1325 року) Ібн Баттута вирушив у путь з наміром здійснити паломництво в Мекку і побувати на могилі Магомета в Медіні. Він писав: «Я вирушив на самоті, без товариша, дружба якого розважала б мене в дорозі, без каравану, до якого міг би приєднатися; мене спонукала рішучість,
