і почалася гра.
Спершу вони грали два на два, потім до них приєдналася дітлашня із довколишніх вулиць. Гра усім сподобалася, вони ганяли м’яча з ранку до ночі. До кінця літа в Расторгуєвому зібралося вже кілька команд».
Рік 1908-й, субота, пів на другу по обіді. Сьогодні у матчі Петербурзької футбольної ліги зустрічаються команда місцевих англійців «Нєвський» та хлопці з російського «Спорту». У тих останніх за десять років багато що змінилося. Петро Москвін переїхав на Далекий Схід і покинув гру у м’яч. Росіяни вже не соромляться грати у футбол. У Санкт-Петербурзі команди з’являються, наче гриби після дощу, так само, як і в Києві, Одесі або Сухумі. Гравців підтримують дедалі заможніші меценати, і невдовзі серед спонсорів змагань будуть навіть родичі царя.
Протягом майже чверті століття Петербурзька ліга складається з команд, створених іноземцями, які проживають у місті (переважно англійцями). Протягом кількох років також виступають у ній і російські команди, за які грають російські футболісти. Чемпіонат Санкт-Петербурга рік за роком виграють англійці з клубу «Нєвський», ніхто не може їх перемогти: ані заснована німцями «Вікторія», ані шотландсько-англійська «Нєва», ані хлопці зі «Спорту». Росія – футбольна колонія Англії.
Рік 1908-й, субота, пів на другу по обіді, і зараз розпочнеться матч, що стане наріжним каменем в історії російського футболу.
Петербурзькі англійці мають певні звички, вони завжди грають о такій порі, а в перерві полюбляють випити чашку чаю і поласувати солоденьким. Групка вболівальників англійців спокійно сидить на трибунах і підтримує земляків стриманими оплесками і ударами ціпків. Російські вболівальники поводяться куди галасливіше, їх зібрався цілий натовп: вони шалено кричать, скандують, і англійці поглядають на них зі зневагою, не виключено навіть, що думають собі: «Оце так бидло приперлося».
Юрій Коршак описує цю зустріч у «Старому, старому футболі»: «Не панькався із супротивниками і капітан “Нєвського” – лисуватий кремез Монро, агресивний і завзятий гравець. Він кидався просто в гущавину бою, намагаючись звалити суперника з ніг.
…Цей принциповий матч судив невтомний Дюперрон – і словом і ділом відданий чесній грі. Свисток Дюперрона майже не замовкав. Розлючений такою увагою Монро вилаяв суддю своєю рідною мовою. Одразу пролунав свисток.
– Прошу вас залишити поле, сер! – твердо сказав Дюперрон.
Англієць зробив вигляд, що не розуміє російської. Тоді суддя повторив своє рішення німецькою, французькою та англійською. Посоромленому порушнику довелося підкоритися. Одначе до роздягальні він не поспішав, а стояв біля бровки і дивився, як до цього часу непереможний “Нєвський” зазнає поразки… Англійці на трибуні більше не стукали своїми ціпками. Натомість із натовпу російських уболівальників долинали захоплені крики: “Браво, «Спорт!» Браво, Росія!”
Наступного
