Як ходити до музею. Йохан Идема
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Як ходити до музею - Йохан Идема страница
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
ПЕРЕБУВАЮЧИ ВІЧ-НА-ВІЧ ІЗ ТВОРОМ МИСТЕЦТВА, МИ ЧЕКАЄМО, АБИ ЩОСЬ ВІДБУЛОСЯ. ОПИНИВШИСЬ У МУЗЕЙНІЙ ЗАЛІ, ВИ ЛИШАЄТЕСЬ НАОДИНЦІ З СОБОЮ, АДЖЕ ІДЕЯ МУЗЕЮ В ТОМУ, ЩО АКТ СПОГЛЯДАННЯ МИСТЕЦТВА НЕ ПОТРЕБУЄ ПОЯСНЕНЬ.
НЕ ВАЖЛИВО, ЧИ ТВІР Є ШЕДЕВРОМ, НАСПРАВДІ, МАЄ ЗНАЧЕННЯ ЛИШЕ ТЕ, ЧИ МОЖЕ ВІН ЗАВОЛОДІТИ ВАШОЮ УВАГОЮ.
ЧОМУ БЛУКАННЯ ГАЛЕРЕЯМИ НЕЗРОЗУМІЛИМ ЧИНОМ ВИСНАЖУЄ ВАШІ М’ЯЗИ, ХОЧ БИ ЯКОЮ ЧУДОВОЮ БУЛА ЕКСПОЗИЦІЯ?
ПОСЛУХАТИ СИМФОНІЮ МОЖНА ЗА СОРОК ХВИЛИН, ПОДИВИТИСЯ ФІЛЬМ – ЗА ДВІ ГОДИНИ, А МУЗЕЙ ДОЗВОЛЯЄ ВАМ ВИРІШУВАТИ, ЯК БАГАТО ЧАСУ ВИ ПРОВЕДЕТЕ НАОДИНЦІ З ТВОРОМ МИСТЕЦТВА.
Вступ. Годі блукати, починайте діяти
Якби не білий куб, цієї книжки не було б написано. Тому важливо, аби ви дещо про нього дізналися.
Коли білий куб уперше з’явився в 1970-х роках, передбачалося, що це буде великий, чистий, нейтральний, – а отже, бездоганний, – білий простір. Місце, вільне від контексту. Усередині білого куба мали бути лише ви і твори мистецтва, без жодних перешкод між вами, наодинці, у тиші. Але щось пішло не так: білий куб перетворився на самоціль. Він став приводом для музеїв і митців зосередитися на чистому мистецтві. У результаті замкненість білого куба перетворилася на ізоляцію, його чистота – на стерильність, а художні музеї загалом – на приміщення, подібні до лабораторій. Замість того щоб бути лише простором, білий куб став одним зі способів презентації мистецтва. І цей спосіб дотепер значною мірою формує ваш досвід відвідування музеїв.
Можна подумати, що зараз, майже п’ятдесят років по тому, багато що змінилося. Погляньте лишень на всі дивовижні музеї, збудовані чи відреставровані за цей час, скажуть фахівці музейної справи. І вони матимуть рацію: у деяких з білих кубів тепер є вікна, інші можуть похвалитися видатними архітектурними рішеннями. Однак незмінним лишається етикет, якого дотримуються в музеях, коли «подають» нам розміщені в них мистецькі твори. У той час як мистецтво за останні півстоліття оновилось у безліч способів – стало більш різноманітним, складним і абсурдним, ніж будь-коли до того, – музеї й надалі демонструють його так само монотонно й мінімалістично. Це спонукало знаменитого арт-колекціонера Чарлза Саатчі висловитися про білий куб як про «відсторонений» і такий, що «викликає занепокоєння своєю старомодністю та банальністю». І з часом ситуація лише погіршується, адже схоже на те, що білий куб тепер вважають єдиним способом презентації мистецтва.
Пересування від одного мистецького твору до іншого
Надмірна чистота шкодить музею. Мистецтво потребує зв’язку з реальним світом, аби набути значення. «Це не означає, що на твори мистецтва треба дивитися лише в поруйнованих і безладних середовищах, – справедливо зауважує арт-критик Джеррі Салц. – Але існують інші способи, і це стосується як простору, так і поведінки». Парадоксальним чином ясність і строгість більшості художніх музеїв майже не дозволяють їм тлумачити мистецтво чи вводити його в контекст. Чисті стіни і тиша не дають можливості для справжньої розповіді, діалогу, перформансу, вечірки чи будь-яких інших заходів, що допоможуть вам зрозуміти та оцінити мистецтво. Тим часом це може бути своєрідним орієнтиром, що потрібен нам, аби вільніше почуватися в музеї.
Більшість фахівців і аматорів музейної справи щиро вірять у білий куб. Вони гадають, він спонукає до найкращого способу взаємодії з мистецтвом. Однак існує значно численніша група музейних відвідувачів, які вважають інакше. Вони заходять до музею з надією й навіть очікуванням, що здобудуть тут цінний досвід. У музеї ми можемо спостерігати, як вони пересуваються від одного