4
Вілл
Я сонно тру очі, клацаючи на інше відео. Тарілка недоїденої яєчні з беконом стоїть охолола поряд на столі. Цілу ніч я не спав – переглядав відео, одне за одним. Марафон Стелли Ґрант, хоч і з галімим фіброзним контентом.
Продивляючись список відтворення, клацаю на наступному.
Це – торішнє, зі сміховинно тьмяним освітленням, якщо не зважати на яскравий спалах телефонної камери. Схоже на благодійний захід, що відбувається в затемненому барі. Над сценою висить величезний банер зі словами: «ВРЯТУЙ ПЛАНЕТУ – ПІДТРИМАЙ ДЕНЬ ЗЕМЛІ».
Камера зосереджується на чоловікові, який грає на акустичній гітарі, буденно сидячи на дерев’яному стільці, поки дівчина з кучерявим темно-русявим волоссям співає. Я впізнаю їх обох з усіх відео, що переглянув.
Стеллин батько та її сестра Еббі.
Об’єктив розвертається до Стелли, яка широко всміхається – її зуби білі й рівні, як я й очікував. Вона нафарбована, і я кашляю від подиву – настільки інакший у неї вигляд. Але не через макіяж. Вона щасливіша. Спокійніша. Не така, як була в нашу особисту зустріч.
Навіть носова трубка їй личить, коли вона так усміхається.
– Тато і Еббі! Крадуть моє шоу! Якщо я помру до двадцяти одного, принаймні я побувала в барі.
Вона розвертає камеру, щоб показати старшу жінку з таким самим довгим русявим волоссям, що сидить поряд із нею за яскраво-червоним столиком.
– Привітайся, мамо!
Жінка махає рукою, широко всміхаючись у камеру.
Повз їхній столик проходить офіціантка, і Стелла жестом підкликає її.
– А, так. Мені бурбон, будь ласка. Нерозбавлений.
Я хмикаю, коли її мати викрикує:
– Ні, нізащо!
– О, гарна спроба, Стелло, – зі сміхом кажу я, коли спалахує яскраве світло, осяваючи їхні обличчя.
Пісня на задньому плані завершується, і Стелла починає шалено аплодувати, розвертаючи камеру, щоб видно було її сестру Еббі, яка всміхається їй зі сцени.
– Отже, моя маленька сестричка Стелла сьогодні тут, – каже Еббі, вказуючи прямісінько на Стеллу. – Наче боротьби за власне життя їй не досить, вона збирається ще й планету рятувати! Ходи сюди, покажи їм, на що здатна, Стелло!
Голос Стелли лунає крізь динаміки, збентежений і приголомшений:
– Е-е, то ви це спланували?
Камера знов обертається до її матері, яка всміхається. Еге.
– Ну ж бо, дитинко. Я зніматиму! – каже її мати, і все випадає з фокуса – Стелла передає їй телефон.
Усі в залі підбадьорюють її, коли вона тягне свій переносний кисневий концентратор на сцену, з допомогою Еббі маневрує по сходах і входить у світло прожекторів. Нервово поправляє носову трубку, доки тато подає їй мікрофон, а тоді вона розвертається до юрби зі словами:
– Це для мене вперше. Принаймні перед публікою. Не смійтеся!
І, звичайно, всі сміються, включно зі Стеллою. Ось тільки її сміх пронизаний
