з надією всміхаючись і переводячи погляд з Каміли на Мію і назад.
Проте жодна з них не всміхається у відповідь, натомість обидві продовжують дивитися так, наче я вбила їхніх домашніх улюбленців.
Помічаю в обох сумки з купальниками, які попросила їх принести, тож вихоплюю сумку з рук Каміли, відчайдушно намагаючись змінити тему.
– О-о, вибір купальників! Треба обрати найкращі!
Якщо вже я не ніжитимусь в обраному купальнику під теплим сонцем Кабо, то вважаю, що можу хоч трохи насолодитися ним через подруг, обравши купальники їм у подорож.
Це підбадьорює їх обох. Ми квапливо витрушуємо їхні сумки мені на ліжко, створюючи місиво квіточок, горошку й неонових тканин.
Переглядаю ворох купальників Каміли, вихоплюю червоний – щось середнє між низом бікіні і відрізом нитки, без сумніву, успадкований від її старшої сестри Меґан.
Жбурляю його їй.
– Оцей. Дуже у твоєму стилі.
Її очі розширюються, і вона прикладає його до талії, здивовано поправляючи окуляри в дротяній оправі.
– Тобто лінії засмаги будуть пречудові…
– Каміло, – кажу я, хапаючи бікіні в синьо-білу смужку, яке точно сидітиме на ній як влите. – Я пожартувала. Оцей ідеально пасуватиме.
З явним полегшенням вона вихоплює в мене бікіні. Переводжу увагу на ворох купальників Мії, але та зайнята – сидить на зеленому лікарняному стільці в кутку й строчить повідомлення з незмінною усмішкою на обличчі.
Дістаю з купи цільний купальник, який у неї ще з уроків плавання в шостому класі, і, криво посміхаючись, простягаю їй.
– Як тобі оцей, Міє?
– Подобається! Класний вигляд! – каже вона, шалено набираючи текст.
Каміла фиркає, складаючи свої купальники назад до сумки, й хитро всміхається мені.
– У Мейсона з Брук – усе, – пояснює вона.
– О Господи. Бути не може! – кажу я.
Оце так новина. Фантастична новина. Звісно, не для Брук. Але Мія вмирала за Мейсоном ще з уроків англійської в місіс Вілсон у десятому класі, тож ця поїздка для неї – шанс нарешті зробити свій хід.
Мене добиває, що я не можу бути там із нею й допомогти втілити вбивчий десятикроковий план шаленого курортного роману з Мейсоном.
Мія відкладає телефон і буденно знизує плечима. Підіймається, вдаючи, що розглядає малюнок на стіні.
– Нічого особливого. Зустрінемо його з Тейлором в аеропорту завтра вранці.
Я кидаю на неї погляд, і вона розпливається в широкій усмішці.
– Гаразд, дещо особливе в цьому є!
Ми всі верещимо від радощів, і я підіймаю гарненький цільний купальник у горошок – супервінтажний і цілком у її стилі. Вона киває, вихоплює його в мене з рук і прикладає до себе.
– Саме сподівалася, що ти обереш цей.
Обернувшись, бачу, як Каміла нервово поглядає на годинник. Не дивно – вона чемпіонка
