схрещуючи руки на грудях. – Ти щось маєш проти сексу.
– Звісно, ні! У мене був секс, – каже вона, і її очі розширюються, коли ці слова вивалюються в неї з горла. – Це нормально…
Це найбільша брехня, яку я чув за цілий рік, а я ж практично оточений людьми, котрі намагаються підсолодити той факт, що я помираю.
Я сміюся.
– «Нормально» – це якось не дуже схвально, але я шукаю спільну мову скрізь, де можна.
Її густі брови суворо сходяться.
– У нас немає нічого спільного.
Я підморгую – надто вже весело дражнити її.
– Холодна зустріч. Мені подобається.
Двері зі стукотом відчиняються, і влітає Барб, від чого ми підстрибуємо, здивовані несподіваним галасом.
– Вілле Ньюмен! Ти що тут робиш? Тобі не можна йти з третього поверху після того, що ти утнув на тому тижні!
Я озираюся на дівчину.
– Ось і маєш. Ім’я до твого маленького психологічного портрета. А твоє як?
Вона гнівно зиркає на мене, швиденько натягуючи маску знов на рота, доки Барб не помітила.
– Я тебе ігнорую.
Непогано. Пай-дівчинка має норов.
– І явна улюбленка вчительки.
– Шість кроків, завжди! Ви обоє знаєте правила!
Я усвідомлюю, що стою надто близько, і відступаю на крок, коли наближається Барб, врізаючись у напружений простір між нами. Звузивши очі, озирається на мене.
– Що це ти тут робиш?
– М-м, – кажу я, вказуючи на оглядове вікно. – Дивлюся на немовлят.
Вона явно не вважає це кумедним.
– Ану марш до своєї палати. Де твоя маска?
Я підіймаю руку й торкаюся свого неприкритого обличчя.
– Стелло, дякую, що твоя маска на тобі, – каже Барб.
– П’ять секунд тому не було, – бурмочу я.
Стелла гнівно зиркає на мене понад головою Барб, і я широко всміхаюсь у відповідь.
Стелла.
Її звати Стелла.
Не можу допустити, щоб Барб і справді виставила мене, тож вирішую забиратися звідси. Наразі з мене вже досить доган.
– Веселіше, Стелло, – кажу я, відстрибуючи до дверей. – Таке життя. Ти й не помітиш, як воно скінчиться.
Я прямую за двері, через міст і крізь крило С. Замість того щоб повертатися довгим шляхом, застрибую в значно хиткіший непрозорий ліфт, котрий відшукав два дні тому. Той випльовує мене просто біля поста медсестер на моєму поверсі, де Джулі читає, схилившись над якимись паперами.
– Гей, Джулі, – кажу я, спираючись на стійку й беручи олівець.
Вона кидає погляд угору, швиденько дивиться на мене, перш ніж знов опустити очі на папери в її руках.
– Що це ти задумав?
– Е, вештаюся лікарнею. Дістаю Барб, – кажу я, знизуючи плечима і ялозячи в пальцях олівець. – Вона така злюка.
– Вілле, вона не злюка, вона просто, знаєш…
Дивлюся на неї.
