оселити його, як казала професорка, у «збагаченому середовищі», тобто в еквіваленті світу Діснея, тільки для пацюків: щоб там було багато кольорових іграшок, простору для руху та інших пацюків, з якими можна було б спілкуватися. Дослідники мали на меті спростувати думку, що мозок дорослої людини припиняє розвиватися і більше не здатний до змін. Для цього Даймонд зі своєю командою змінили фізичне оточення, у якому мешкали пацюки, і почали спостерігати, чи спричинить це якісь зміни в структурі мозку тваринок. Якби з’явилися докази таких змін у пацюків, цей факт означав би, що мозок людини за певних умов так само може зростати або змінюватися.
Знаєте, якими були результати утримання пацюків у «Діснейленді»? Порівняно з родичами, що перебували, за термінологією дослідників, у «збіднілому середовищі» – були позбавлені іграшок і мали лише кількох сусідів для ігор та спілкування, – «діснейлендівські» пацюки зрештою мали фізично більший мозок. Даймонд показала, що в збагаченому середовищі гілки дендритів (тих вхідних структур нейронів, що схожі на галуззя дерев) насправді ростуть та ширяться, надаючи клітинам можливість отримувати й переробляти більший обсяг інформації. Ба більше, вона виявила, що такий мозок не лише містить більше гілок дендритів, а й утворює більше синаптичних зв’язків та має більше кровоносних судин (а це означає краще постачання кисню та поживних речовин), а також більшу кількість мозкових хімікатів на кшталт нейротрансмітера ацетилхоліну та виняткових факторів росту.
Даймонд пояснила, що ці відмінності в розмірі мозку були прямим відображенням умов життя пацюків. Іншими словами, розмір та функції мозку – пацюка або людини – є високочутливими величинами, які реагують на всі аспекти будь-якого поточного навколишнього середовища: фізичні, психологічні, емоційні та когнітивні. Така постійна взаємодія між мозком та оточенням, у поєднанні зі здатністю першого реагувати, змінюючи власну анатомічну структуру та фізіологію, і є тим, що нейробіологи мають на увазі, кажучи про «пластичність мозку». Якщо стимулювати мозок новими враженнями, новими завданнями або спілкуванням із новими індивідуумами, він відреагує утворенням нових зв’язків, котрі спричинять збільшення розміру. Але позбавте мозок вражень та стимулів або примусьте його нудитися, виконуючи одне й те саме день у день, – і зв’язки почнуть відмирати, а сам він суттєво зменшиться.
Тобто наш із вами мозок постійно реагує на спосіб, яким ми спілкуємося зі світом. Що різноманітнішими та складнішими є наші стосунки з оточенням, то більше нейронних зв’язків утворює наш мозок. Що менш насиченим є наше середовище та біднішим досвід, то менше нейронних зв’язків утворюватиметься в мозку. У пацюках, яких оселили в «Диснейленді», від початку не було анічого виняткового; фактично, усі пацюки з експерименту мали однакову здатність реагувати на стимулювальні впливи. Ви граєте на піаніно? Тоді ділянка вашого мозку, що відповідає за рухові функції рук, змінилася порівняно з
