я залюбки помінялася б з тобою місцями, якби лишень могла. Почекаймо, що скажуть фахівці.
Гематолог направив дочку на біопсію кісткового мозку й на рентген, щоб виключити можливість збільшеної селезінки. Джилл вихлюпнула всю свою злість на мене, вилетіла із клініки та помчала до машини. Вочевидь, то все була моя помилка.
Під час наступного візиту гематолог порадувала нас гарними новинами. Аналізи Джилл не підтвердили лейкемії, селезінка була в нормальному стані. Я відчула, що мені гора з плечей упала. Проте коли лікар виявив у дочки хворобу крові – ідіопатичну тромбоцитопенічну пурпуру (ІТП), я відчула, що мене наче обухом у тім’я вдарили. Лікар прописав стероїди і сказав, що Джилл треба буде регулярно перевіряти тромбоцити. Я подумала, що могло бути гірше. Ми зможемо з цим упоратися. Шкода лишень, що лікар не приховала від доньки інформацію про те, що преднізолон спричиняє збільшення ваги та безсоння.
Дорогою додому Джилл вередувала:
– Мамо, я не питиму ліки, від яких погладшаю.
Спроби змусити її приймати ці ліки стали щоденною битвою. А їздити до клініки на аналіз крові – ще гірше.
Під час моєї регулярної мамограми за шість тижнів по тому в мене виявили підозрілий кластер кальцифікованих клітин і відправили мене на біопсію, яка показала третю стадію раку молочної залози. Вся моя родина тяжко переживала цю звістку, але Джилл сприйняла її найтяжче.
Пізно вночі я почула ридання з її кімнати. Я зайшла, сіла на край її ліжка, запитала:
– Що сталося?
– Мамо, пам’ятаєш, як ти побажала помінятися місцями зі мною?
Сподіваючись переконати дочку, що її провини тут немає, я спробувала звести все на жарт:
– Сонечку, я ще обіцяла поголити собі голову, якщо в тебе після хіміотерапії волосся випаде.
Вона вирячила на мене очі, напевно, заскочена думкою про можливість розпрощатися зі своїм довгим білявим волоссям, але побачила мою усмішку. Безволоса жінка сорока років – то одне, а підліток – зовсім інше.
Я вже й так хвилювалася, що можу не пережити хвороби, яка загрожувала життю, аж тут помітила на кухонному столі папери щодо виготовлення випускної каблучки Джилл. Я сіла, схиливши голову на руки, та гірко розридалася, бо не знала, чи буду я в її майбутті. Діти мої вже не малюки, якими були, коли зі мною стався перший подібний загрозливий випадок. Однак підліткам теж потрібна мама. І мені вони потрібні.
Оскільки я цілком довіряла своєму онкологові та його професійній команді, то зателефонувала йому й попросила призначити зустріч також для моєї дочки. Проте мені відповіли, що він не приймає пацієнтів до вісімнадцяти років.
Коли я прийшла до нього наступного разу то вирішила сама запитати лікаря.
– Ви не змогли б лікувати мою шістнадцятирічну дочку, в неї ІТП?
Він неохоче відповів запитанням:
– Вона досить зріла?
Вирішивши, що чесність – найкраща
