його характеру, навіть із його чеснот, виліпити вади. Старанно виконує роботу? Син ніколи не бачить тата. Перевіряє його домашні завдання, пильнує, щоб той учився грати на піаніно? Тиран, надто вимогливий і владний. Старається присвятити синові вільний час? Ладний на все, аби віддалити його від матері…
Коли рядки на екрані почали зливатися в лінії-блискавки, він закрив документ, ледь стримуючись, аби не жбурнути ноутбук у стіну.
Треба було знайти спосіб угамувати гнів. Йому на думку спало лише одне: зателефонувати Ламберу, коменданту 2-ї групи БПН, тобто Нарковідділу.
– Ламбер? Це Корсо.
– Як справи, старий? – радісно привітався той. – Я думав, що в БКР усі лягають спати о 22-й годині.
– Щось комбінуєте сьогодні вночі?
– Що тобі до нас? Ти що, з поліції?
– Я не жартую.
Пролунав недобрий смішок.
– Невеличкий шмон – щойно перші півні заспівають.
– Буде гаряче?
– Брати Зарауї, братику. Нагоди чекали три роки. Наш інформатор каже, що там є новенький виробничий цех, лабораторія, гідравлічний прес і крута дорожезна швидкісна тачка.
– Скільки там?
– Сто кіло гашишу, стільки ж коноплі й чималий пакунок необробленого коксу.
Корсо навіть присвиснув від захвату. Сподівався на маленьку вилазку, щоб трохи мурашки забігали по спині, аж раптом надибав масштабну операцію.
– Де?
– Пікассо.
Дільниця Пабло Пікассо в Нантері була чи не першою в списку ЗПРЗ (зон із підвищеним рівнем злочинності). Перший рівень загрози й небезпеки.
– Приєднуюся до вас.
– Гей, братику, це справа Нарковідділу, ти не на ярмарку в Сен-Жермен-ан-Ле.
– Міг би вам стати в пригоді. Я там виріс.
– Хвалько. З якого дива ти туди заявишся?
– Мушу трохи розрядитися.
– Ми тут напругу не знімаємо.
– Припиняй.
Аж раптом Ламбер поцікавився:
– Проблеми з начальством?
– З моєю колишньою. Щойно отримав свідчення від її адвокатеси стосовно розлучення.
Коп заквоктав, мов той індик, в якого прорізався голос:
– Я це називаю форс-мажором. Be my guest.[8]
4
Дільниці Пабло-Пікассо як такої не існувало. Йшлося про будинки на проспекті Пабло Пікассо в Нантері. Фасади високих і круглих веж, створених архітектором Емілем Айо, прикрашали кольорові візерунки-хмаринки та вікна у формі крапель води. Прекрасний архітектурний задум, що згодом обернувся на жахливий осередок злиднів та злочинності.
Саме тут минули підліткові роки Корсо, і він міг пригадати будь-яку деталь будівель: у загальній частині двері пофарбовані в яскравий колір, а стіни вкривав
Ласкаво прошу (
