справ містилася на вулиці Труа-Фонтано за кілька сотень метрів).
Він заїхав на тротуар, зупинився й вистрибнув із автівки. Багажник. Бронежилет. Sig Sauer SP 2022. З пістолетом у руці він сунув уздовж припаркованих на вулиці машин, намагаючись збагнути, що відбувається. Зіткнення зосередилося біля вежі Айо, другої від кругового перехрестя. Саме там він колись мешкав.
Корсо показав жетон першому вартовому, якого зустрів, вигукуючи:
– Що тут коїться?
– Бригадир Менар. Комісаріат Нантера.
– Я поставив тобі питання: що коїться?
– Лише дві групи. Чекаємо, що до нас перекинуть ще три.
Корсо не міг уторопати: вартовий кепкує з нього чи обкурився, а тоді зрозумів. Він підійшов ближче й крикнув йому в саме вухо:
– Зніми ці бісові затички!
Поліціянт підплигнув, а потім витяг з вух протишумові вкладки.
– Перепрошую, – пробурмотів він, – я… про них забув. – Бідолаха трусився з голови до п’ят, тримаючи вогнепал у тремтливій руці. – Ви… ви щось казали?
– Що-тут-відбувається?
– Невідомо. Стріляють уже хвилин десять…
Корсо продовжив рухатися вулицею невеличкими перебіжками, міцно стискаючи зброю обома руками. Світлодіодні лампи вихоплювали з темряви деякі ділянки, які йому вдалося, нарешті, розгледіти. Праворуч, попід вежею, за кам’яними дюнами, що слугують у кварталі зеленими острівцями, два поліціянти в бронежилетах стріляли з помпових рушниць.
Зліва, з іншого боку проспекту, стрічка безпеки заважала тримати вуличних роззяв на відстані, але ніхто так і не наважився потрапити на поле бою.
Корсо примружив очі й побачив кількох копів, що сховалися за автівками. Також він уздрів повняву жінку у вуалі та джелабі[9], яка стояла між бійцями й репетувала в світлі ліхтарів:
– ‘Іібні! ‘Іібні! ‘Аін гу? ‘Аін гу?
Він трохи знав арабську, а тому зрозумів, що вона хоче донести: «Сину! Сину! Де він? Де він?» Перед нею навколішки стояв поліціянт Бригади боротьби зі злочинністю. Він схопив її за сукню й змушував присісти.
Корсо посунув трохи далі в бік веж і обминув кількох копів, що стріляли наосліп. Кулі свистіли, немов останні бенгальські вогні на якомусь небезпечному святкуванні. Звуковим тлом слугувало шипіння рацій – навкруги панував безлад.
Щойно він знайшов собі схованку за сміттєвими баками, як надибав трупа. Обличчя в нього було знесене кулеметною чергою. Розлита кров прилипла до коліщат контейнерів і мішків зі сміттям, що їх полишали просто на землі. Корсо весь вимазався, бо спирався коліном на асфальт. ‘Іібні! ‘Іібні! ‘Аін гу? ‘Аін гу? Очевидно, славнозвісний син.
Він виліз на бруковану дюну, що відділяла його від поля бою. Спершу не побачив нічого, крім спалахів, що роздирали нічне повітря. Згодом угледів луску величезної змії, яка прикрашала майданчик.
Традиційний берберський одяг: довга сукня з загостреним капюшоном і широкими рукавами.
