завданням. Це було в 2004 році, і космічна доба, яку американцям обіцяли десятиліттями, здавалося, нарешті була не за горами.
Коли з’явилася «Virgin Galactic», компанія Маска «Space X» працювала лише декілька років і вона заледве була чимось більшим за групку ентузіастів. Вони все ще планували тестовий політ своєї першої ракети «Falcon 1». Здавалося, «Virgin Galactic» повинна була першою дістатися ринку приватних польотів у космос, адже мала вже перевірену розробку, дієвий план продажів і пристрасного мецената гідного газетних заголовків.
Чому ж тоді Безос, чия космічна компанія випередила їх обох, вирішив відкрити її плани та сміливі капіталовкладення у 2005 році? Цікаве запитання, зважаючи на відсутність попередження та очевидних подальших дій. На відміну від Маска чи Бренсона, Безос не мав зухвалого темпераменту комерсанта і не прагнув завоювати увагу публіки та преси. Головним чином він був виконавцем, системним менеджером і стратегом. Хоча, безумовно, Безос був неймовірно амбіційним і вибором часу натякав, що він просто хотів про себе нагадати.
Та попри всю ту увагу, яку їм удалося привернути, сенсаційні відкриття від Бренсона та Безоса поступово стерлися з пам’яті.
Перший політ «Virgin Galactic» відкладався все далі й далі. Та ж таки оригінальність, завдяки якій Рутан найкраще з-поміж усіх міг зібрати вручну експериментальний космічний корабель, стала для нього неабиякою перепоною в розробці такого літального апарата, який міг би працювати згідно вимог до безпеки і щоб його було доцільно виробляти. За своєю суттю космічні літаки на кшталт збудованого Рутаном, були досить невизначеними – не бездоганні для польотів ані в атмосфері, ані в космічному вакуумі, та ще й спиралися на використання складних крил і незвичайної рухової установки, що було досить сумнівним рішенням. Перший космічний корабель Рутана так і не здійснив тестового польоту аж до 2014 року, тобто впродовж більше, ніж десятиліття після того, як прототип злетів двічі за тиждень. На час виходу цієї книжки, жоден із-поміж семи сотень власників квитків так і не піднявся на борт космічного корабля і не опинився над атмосферою. Ця тривала затримка, разом із безперервними рекламними обіцянками Бренсона, ще більше посилювала переконання загалу, що в «новому космічному бізнесі» переважали дилетанти.
Жоден інженер чи науковець у NASA, які ревниво захищали свої місії дослідження космосу, ані найбільші американські розробники ракет у «United Launch Alliance» («ULA»), дочірні підприємства шанованих фірм на кшталт «Boeing» та «Lockheed Martin» вражені не були. Звісно, ці молоді хлопці вміли гарно описувати ракети на папері та рекламувати їх у пресі. Але коли вони збиралися насправді запустити в небо щось корисне?
Проте упевнено відповів на це запитання Ілон Маск своїм першим польотом ракети «Falcon 9» у 2010 році. Цього дебюту та ще наступних сімнадцяти успішних польотів упродовж наступних п’яти років цілком вистачило для того, аби обійти супутникових операторів і NASA – дві групи, які перебували під постійним
