жвавішають дедалі більше. – Погляньте, як правдиво ви зобразили форму свого обличчя, зовсім не як ідеальний овал. Не приховуватиму, за формою ваш ніс тут радше нагадує кабачок, применшуючи красу оригіналу. Але те, як ви використовуєте кольори… Саме вони надають малюнку вигляду осяйного рукопису. Він живий.
Айріс сідає на долоні, щоб не видавати їхнє тремтіння. Він киває їй на крісло.
– Ну ж бо, присуньте стілець. Вам скоро доведеться повертатися на свою любу фабрику, а я ж обіцяв вам урок.
Він знімає зі стіни одне з опуклих дзеркал і ставить перед нею. У ньому відбивається вся кімната у своїй розкішній захаращеній величності, немов портрет бездоганно влаштованого нового життя.
– Іноді я ненавиджу ці дзеркала – через них мені здається, що я маю якогось скошеного двійника. Та коли малюю, то можу розглянути предмет під різними кутами. Вони створюють певну магію.
– Он як.
Його голос м’якшає. Вона зауважує в ньому лагідність, якої не помічала раніше.
– Дивіться, ось тут, під носом, ви припустилися першої помилки, яку зазвичай роблять усі художники-аматори. Провели тінь темно-рожевим.
Вона зніяковіло дивиться на своє відображення. Їхні погляди перетинаються в дзеркалі.
– Погляньте. Колір шкіри, на яку падає тінь, зовсім інший. Там і блакитний, і трохи червоного, і дрібка жовтого. А ваші очі – вони ж не лише зелені. Повіки затемнюють їх, а крім того, там ще безліч насичених відтінків.
Вона кліпає.
– Не проти, якщо я трішки підправлю?
Айріс хитає головою, тож він змішує блідо-блакитний і легким мазком наносить його під ніс та підборіддя. Робить очі яскравішими, кількома порухами пензля виправляє припухлість носа.
– Як вам таке вдається? – питає вона, не вірячи, що перед нею той самий малюнок. Він здається значно правдоподібнішим, набагато більше схожим на неї. Так, наче він виконав якийсь магічний фокус.
– Практика. І саме на це ви матимете час, якщо погодитеся мені позувати. Коли я не писатиму з вас, зможете й самі сідати за мольберт. Братимете мої фарби та полотна. Кожного вечора я даватиму вам урок.
Айріс не відповідає.
– А ще я навчу вас використовувати олійні фарби, і, може, навіть наступного року ви зможете подати роботу до літньої виставки Королівської академії. Хоча, звісно, вам можуть відмовити, – він стенає плечима. – Я живу заради живопису. Якби я не вмів малювати, то не знаю, що б іще міг робити. Ви або відчуваєте те саме, або ні. А я бачу певну спорідненість ваших принципів із нами, та менше з тим. Остаточне рішення за вами.
Вона озирається довкола, відчайдушно намагаючись відкласти той момент, коли доведеться йому відмовити.
– Чи не могли б ви розповісти про ваше… про БПР?
Він киває, підводиться та йде до мольберта з полотном. Айріс слідує за ним. Тканина настільки щільна, що радше скидається на деревину. Вона повністю зафарбована білим, лише
