Ти, правду сказати, хлопець сміливий, та все ж він всадив тобі револьверну кулю в самісіньке око…
– Ну, влучив. То й що? Я з ним іще поквитаюся за це. Він викликав тебе на дуель, а ти, дурний, погодився – ось і маєш. Схибив. Ще й мало не залишив сиротою дівчину, руки якої домагався!
– Годі каркати! Поглянь на Пітера – це ж об його довбешку зламано шабельний клинок!.. – розлютився Клаас. – Ви обоє, мабуть, забули, що тоді утнув клятий француз. Цілих три тижні він легко обводив нас круг пальця, обходив усі пастки і не навертався на очі. А з ним же була ще й жінка, яку він мусив уберегти за всяку ціну. Справжнісінький демон та й годі! Я й сам уцілів якимось дивом.
– Що ж ти збираєшся робити?
– Я для того й запросив вас до цієї будки, щоб розповісти про свої плани…
Аж ось, невідь звідки, мов з-під землі, до халупи ввалився новий гість, з появою якого Клаас замовк. Попри гострий слух і звірине чуття, ніхто із захмелілої трійці не зауважив, як він увійшов.
– Еге, кого я бачу – чи не його превелебність власною персоною! – вигукнув одноокий Корнеліус. – Звідки ви взялися, панотче?
Гримаса, яка, очевидно, мала означати посмішку, на мить зім’яла обличчя новоприбулого, і воно знову перетворилося на непроникну маску. Він разюче контрастував з компанією, що точила ляси навколо пенькуватого столу: якщо в усіх трьох можна було з одного погляду впізнати бурів, то риси цього, четвертого, видавали уродженця далекої Британії. Проповідник був страшенно худий і кістлявий, пом’ятий сюртук і «підстрелені» штани тільки підкреслювали його хирлявість, а поношений високий циліндр над відстовбурченими волохатими вухами надавав комічного виразу всій його недоладній постаті. Його безбороде зморщене личко, зловісне і водночас якесь сумовите, не викликало бажання жартувати: міцно зціплені безкровні уста і сталеві очі свідчили про холодну й жорстоку вдачу, хоч на вигляд чоловік здавався зниділим і геть сумирним.
Нічого не відповівши, гість клацнув кістлявими пальцями: звук був такий, ніби ляснули кастаньєти.
– Нас ніхто не чує?
– Ні, – було безтурботно відказано й припрошено до столу: – Сідайте, ваша превелебносте. Крізь тутешні кущі й сам сатана не продереться, не знаючи проходу. Та й кому спаде на думку, що бідний проповідник водиться з небезпечними бандитами? На копальні Нельсонсфонтейн усе спокійно. Маємо в запасі ще кілька годин…
– Не гаймо часу. Кажіть, Клаасе. Я волів би знати все про ваші плани.
– До справи, ваша превелебносте! Не варто, я гадаю, повторювати, що роботи додалося, і тепер вона значно важча. Наші фінанси майже вичерпалися. Не те щоб алмазів стали добувати менше – навпаки, але старателі нині обережніші. Скупники озброєні до зубів і поодинці не ходять, поліцейські подвоїли пильність, а товар вивозиться під посиленою охороною. Про те, щоб захопити чарівні камінці силою, годі й думати. Хитрістю
