храмі знову били дзвони. Мессуа ридма ридала, а Бульдео так забрехався у своїй оповіді, що з його слів виходило, ніби Акела стояв перед ним на задніх лапах і говорив до нього людською мовою.
Місяць уже ховався, коли Мауглі з обома вовками зупинився біля печери Матері-Вовчиці. Мауглі крикнув:
– Мамо! Мене вигнали з людської зграї! Але я дотримав свого слова і прийшов зі шкурою Шер-Хана!
Збентежена Ракша, покликавши малят-вовченят, вийшла з лігва. Її очі засяяли, коли вона побачила шкуру.
– Того дня, коли він просунув свою голову до нашої печери, переслідуючи тебе, Жабенятко, я сказала йому, що колись мисливець стане дичиною. Ти вчинив правильно!
– Чудові лови, Маленький Брате, – пролунав із кущів низький хрипкуватий голос. Багіра за один стрибок опинилася біля босих ніг Мауглі й ніжно потерлася об них. – Ми нудилися без тебе у джунглях!
Усі разом вони зійшли на Скелю Ради. Мауглі прослав хутро тигра на пласкому камені, де раніше сидів Акела, закріпивши його краї чотирма бамбуковими кілочками. Самотній Вовк улігся на шкуру. «Дивіться, дивіться, вовки!» – понісся над джунглями його заклик. Відтоді як молоді вовки скинули Акелу, у Зграї не було ватажка, і багато вовків полювали чи билися там і тоді, де й коли їм заманеться. Однак за звичкою вони прийшли на заклик старого Акели. Дехто, втрапивши з необачності до тенет, шкутильгав, деякі були в ранах від мисливських куль. Багато хто захляв і помер. Але, попри це, Зграя зібралася, щоби поглянути на смугасту шкуру Шер-Хана, розіп’яту на Скелі, та його величезні пазурі на кінчиках лап, що безсило теліпалися.
Мауглі тріумфально загукав, він кружляв і стрибав, доки не захекався від утоми:
– Егей, вовки! Дивіться уважно! Чи дотримав я своєї обіцянки?
– Так! – в один голос продзявкотіли вовки. – Акело, будь нашим ватажком! Будь нашим ватажком, людський сину! Ми мріємо знову стати Вільним Народом!
– Ні, – промуркотіла Багіра. – Нічого в цьому житті не можна повторити. Коли ви наїстеся, то знову втратите клепку… Ви змагалися за свободу – і ви отримали її. От і все…
– Людська та вовча зграї прогнали мене, – сказав Мауглі. – Відтепер я буду сам-один полювати у джунглях.
– Ми будемо поруч із тобою, – вигукнули сини Матері-Вовчиці.
І Мауглі пішов звідти, і відтоді полював лише з чотирма братами.
Але він ніколи не залишався самотнім. Минуло багато років, він став дорослим чоловіком і навіть одружився.
Але це вже зовсім інша історія.
Як до джунглів прийшов страх
Закон Джунглів – найстаріший з усіх законів на землі – створювався крок за кроком, з урахуванням усіх звичаїв та особливостей життя Народу Джунглів, аж доки, нарешті, не досягнув практично цілковитої досконалості.
Мауглі провів більшу частину життя в Сіонійській Зграї, і, нарівні з іншими вовченятами, Закону його навчав Балу, бурий ведмідь. Він не раз говорив дитинчаті:
