Вона здивовано глянула на мене. – Це ваша машина?
– На сьогоднішній вечір – моя. А взагалі вона належить нашій майстерні. Ми її відремонтували, а тепер сподіваємося заробити на ній, як ніколи досі.
Я розчинив дверцята.
– Чи не поїхати нам спершу до «Виногрона» повечеряти? Як ви гадаєте?
– Поїсти можна, але чому саме у «Виногроні»?
Я остовпіло глянув на дівчину. То був єдиний відомий мені фешенебельний ресторан.
– Правду кажучи, я не знаю нічого іншого. І до того ж я вважаю, що «кадилак» нас до чогось зобов’язує…
Вона засміялась:
– У «Виногроні» завжди бундючна й нудна публіка. Поїдьмо кудись в інше місце!
Я стояв цілком безпорадний – мої серйозні наміри розвіялися як дим.
– Тоді запропонуйте ви щось… В інших ресторанчиках, де я інколи буваю, публіка трохи грубувата. Це – не для вас.
– А чого ви так думаєте?
– Та видно ж…
Вона кинула на мене швидкий погляд.
– Можна ж, нарешті, спробувати…
– Гаразд.
Я рішуче відкинув усю свою попередню програму.
– Тоді в мене є одна пропозиція… Якщо ви не з лякливих… Їдьмо до Альфонса!
– Альфонс – це вже звучить непогано. А сьогодні ввечері я справді нічого не боюся…
– Альфонс – це хазяїн пивнички, Ленців добрий приятель.
– У Ленца, мабуть, скрізь є приятелі, – сказала вона сміючись.
Я кивнув на знак згоди:
– Він швидко їх знаходить. Ви ж бачили, як він заприятелював із Біндінгом…
– Їй-богу, правда, – відповіла вона, – у них це вийшло блискавично…
Ми поїхали.
Альфонс був огрядний, лагідний чолов’яга. Випнуті вилиці. Очі маленькі. Рукава сорочки закасані. Руки – як у горили. Кожного небажаного клієнта він сам викидав за двері. Навіть спортсменів із товариства «Вірність батьківщині». На випадок ускладнених конфліктів у нього під прилавком завжди лежав молоток. Пивничка стояла на вигідному місці – поруч із лікарнею. Отож Альфонс заощаджував на транспортних видатках…
Хазяїн провів волохатим ручищем по столику зі світлого ялинового дерева.
– Пива? – спитав він.
– Горілки й чогось поїсти… – відповів я.
– А для дами? – спитав Альфонс.
– Дама теж вип’є горілки, – сказала Патриція Гольман.
– Сила, сила, – промовив Альфонс. – Є бігос – свинячі реберця з кислою капустою.
– Сам заколов кабана? – спитав я.
– Авжеж, сам!
– Але ж дама, певно, схоче на закуску чогось легшого, Альфонсе…
– Казна-що ви говорите, – сказав Альфонс. – Ви спершу погляньте на бігос!
Він гукнув офіціантові, щоб той показав
