промінь чекає вона,Що зцілить їй серце і радість проллє
У душу замерзлу, під кригою сна
Та льодом навколо усе постає.
Не прийде до неї у сонці весна.
Під снігом, навіки заснула вона.
СНІГ
Падає білий сніг,
Як передтеча зими.
Падає небо до ніг
У завірюсі пітьми.
Нові срібляні комахи
Крижані сані везуть.
Знов Снігова Королева
Вийшла у свій довгий путь.
Білим прапором йдуть коні,
Полозки дивно свистять.
Погляд її був суворий,
Очі її майорять.
Випалють холодом очі,
Візьмуть у кригу серця.
Зірками стануть крізь ночі
Дивні легенди Творця.
ДУМКА
Чорним вороном злетіла
І за море понеслась
Моя доля сизокрила,
Десь за море забралась.
Моя доленька лихая,
Утікаєш з часом ти.
Все сіріше і чорніше
Мого світла кольори.
Забраася гамалія
Прямо в душу, серце дме.
Я душею не старію,
Просто серце може жме.
Не забрати мою долю
Чорним чаклунам лісів.
Не забрати в вовка волю,
Бо він вільний син степів.
Чорним вороном злетіла,
І за море понесласью
Моя доля сизокрила
Десь за гори забралась.
ЗАВОРОЖИ, ЧАКЛУНКА МИЛА
Заворожи, чаклунка мила,
Щоб позабути все навік.
Щоби розкинув буйні крила
Й піднявся вітер-оберіг.
Щоби ласкава Берегиня
Мене у раї прийняла,
І знов зростила наче сина,
До себе в хмари забрала.
Лиш закриваю свої очі —
Знов тії ж мріються думки.
Безсонні мої темні ночі
З її легенької руки.
Не хочу щоб вона забула,
Коли іншого пригорнула,
Її у серці мрію я…
Та взявши мою душу грішну,
Пішла по людях й рознесла
Мою нудьгу за нею ясну…
І посміялася прекрасна
Й навіки спокій забрала…
ЕЛЕГІЯ
Ходила відьма оболонком,
Забутим лугом тим пройшлась.
Знайшла бурштинок, і галчонком
У небо, в хмари, піднялась.
Забуту пісню проспівала,
Свою нудьгу переливала
У зрі, місяць в вишині,
Щоб чули люди на землі
…про її лихо…
«Щож ж ти, милий,
Залишив дівчину одну,
Козак відважний, горділивий,
Мене віддав на самоту,
Не спала що безсонні ночі,
Тебе в віконце виглядала,
Що продивила ясні очі
І сподівань поназаймала.
Куди ж ідеш ти, світ коханий?
Навіщо відьму покидаєш?
Невже є
