на диво чудово складалося. Без сумніву, це розважливо – одружитися на багатій дівчині, але водночас не було потреби примушувати себе переступати через почуття. Він кохав Ліннет. Він би одружився з нею, навіть якби вона не мала й пенні, а не була однією з найбагатших дівчат в Англії. Та, на щастя, вона була однією з найбагатших дівчат в Англії…
Його уява малювала найпривабливіші плани на майбутнє. Головуватиме в Роксдейлі, можливо, реставрує західне крило, не матиме потреби пускати чужих мисливців у свої володіння.
Чарльз Віндлзгем задрімав на сонці.
V
О четвертій годині почувся шурхіт гравію, по якому під’їхав невеликий пошарпаний двомісний автомобіль. З нього вийшла маленька струнка дівчина з кучмою темного волосся. Вона збігла східцями й шарпнула дзвоник.
За кілька хвилин її провели в довгу величну вітальню, і схожий на духівника дворецький оголосив похмурим тоном:
– Міс де Бельфор!
– Ліннет!
– Джекі!
Віндлзгем стояв осторонь і співчутливо спостерігав, як це ошаленіле маленьке створіння кинулось у відкриті обійми Ліннет.
– Лорд Віндлзгем – міс де Бельфор, моя найкраща подруга.
«Гарне дитя, – подумав він. – Не надто вродливе, але, без сумніву, привабливе, з темними кучерями й величезними очима». Він пробурмотів кілька люб’язностей і непомітно залишив двох подруг на самоті.
Жаклін відразу накинулася на подругу, і Ліннет згадала, що вона завжди була нестримана.
– Віндлзгем? Віндлзгем? Це той чоловік, за якого, як пишуть у газетах, ти виходиш заміж! Це правда, Ліннет? Скажи мені!
Ліннет пробурмотіла:
– Можливо.
– Дорогенька, я така рада за тебе! Здається, він милий.
– О, нічого поки не думай. Я ще не визначилася.
– Звичайно! Королеви завжди належно обдумують вибір чоловіка.
– Джекі, не будь смішною.
– Але ти королева, Ліннет! Завжди була нею. Sa Majesté, la reine Linette. Linette la blonde![4]А я – я повірниця королеви! Почесна фрейліна!
– Які дурниці ти кажеш, люба Джекі! Де ти була весь цей час? Ти просто зникла. І навіть не писала.
– Ненавиджу писати листи. Де я була? Завалена справами, дорогенька. Знаєш, я працювала. Остогидла робота з похмурими жінками!
– Дорогенька, якби ти…
– Прийняла дарунок королеви? Чесно кажучи, люба, тому я й тут. Ні, я не позичатиму грошей. До цього поки не дійшло! Але я приїхала просити тебе про велику й важливу послугу.
– Кажи.
– Якщо ти виходиш заміж за того Віндлзгема, то, мабуть, зрозумієш.
Здавалося, на мить Ліннет спантеличилася, а тоді її обличчя просвітліло.
– Джекі, ти маєш на увазі…
– Так, дорогенька, я заручена!
– То ось у чому річ! Я помітила, що сьогодні ти якась особливо жвава. Хоч ти й завжди така, але зараз ще більше.
Її Величність королева Ліннет. Білявка Ліннет (
