покращаться умови їхнього життя!
– Здається, ти вимагаєш занадто наполегливо.
– Люба Джоанно, це ж справді для їхнього блага.
– Так, дорогенька. Я в цьому впевнена. Примусове благо.
Ліннет насупилася, а Джоанна розсміялася.
– Ну що, ти ж тиран, визнай. Добродійний тиран, якщо можна так сказати.
– І зовсім я не тиран!
– Але ти завжди робиш усе по-своєму!
– Не завжди.
– Ліннет Ріджвей, ти можеш глянути мені просто в очі й розповісти хоча б про один випадок, коли ти не отримала того, що хотіла?
– Купу разів.
– О, так, «купу разів», саме так, але жодного конкретного прикладу. І ти просто не згадаєш, любонько, як би не намагалася! Тріумфальна поїздка Ліннет Ріджвей золотою колісницею.
Ліннет різко спитала:
– Гадаєш, я егоїстка?
– Ні, ти просто непереможна. Сукупний ефект грошей і привабливості. Усе тобі підпорядковується. Те, чого не можеш купити за гроші, ти купуєш усмішкою. Результат: Ліннет Ріджвей, дівчина, яка має все.
– Джоанно, ти просто смішна!
– Гаразд, хіба ти маєш не все?
– Здається, усе… Це якось відразливо!
– Звісно, це відразливо, дорогенька! З часом тобі, напевне, стане страшенно нудно, усе набридне. Тож поки насолоджуйся тріумфальною поїздкою в золотій колісниці. От тільки цікаво, дуже цікаво, що станеться, коли ти захочеш проїхати вулицею, а там знак: «Проїзд заборонено».
– Не будь ідіоткою, Джоанно.
До них підійшов лорд Віндлзгем, і Ліннет повернулася до нього:
– Джоанна каже мені всяку гидоту.
– То все від злості, любонько, від злості, – ухильно відповіла Джоанна, піднімаючись із крісла.
Дівчина вийшла, не перепросивши: вона помітила, як палають очі Віндлзгема.
Якусь мить лорд мовчав, а потім одразу перейшов до суті.
– Ліннет, ти вже обдумала?
Вона повільно відповіла:
– Я надто груба? Гадаю, якщо я не впевнена, краще ска зати «ні»…
Він перервав:
– Не кажи цього! У тебе є час, стільки, скільки захочеш. І знаєш, я думаю, що ми будемо щасливі разом.
– Розумієте, – сказала Ліннет винуватим, майже дитячим тоном, – мені тут усе так подобається. – Вона провела рукою. – Я хотіла зробити Вудхолл ідеальним заміським маєтком. І думаю, я добре постаралась, хіба ні?
– Тут чудово. Прекрасне планування. Усе ідеально. Ліннет, ти розумниця.
На мить він замовк, а тоді продовжив:
– Але ж тобі подобається Чарлтонбері? Звісно, маєток треба модернізувати й усе таке, але ти в цьому чудово розумієшся. І тобі це подобається.
– Так, звісно, Чарлтонбері – божественне місце.
Вона говорила з ентузіазмом, але раптом відчула холод усередині. Пролунала дивна нотка, що стривожила її повне задоволення життям. Вона не відразу проаналізувала це нове почуття, але пізніше, коли Віндлзгем пішов, спробувала зрозуміти,
