в таких випадках вона ставила бар’єр між двома представниками молодшого покоління. Часто жінка заставала їх зануреними в розмову, яка з її появою швидко згорталася, і, здавалось, цю компанію приймали вимушено, як обов’язок. Звичайно, місіс Аллертон не любила Джоанну Саутвуд. Вона вважала дівчину нещирою, фальшивою та поверховою. Їй було дуже важко втриматися від того, щоб говорити про неї піднесеним тоном.
У відповідь на її запитання Тім витягнув лист із кишені та швидко його проглянув. Мати тим часом відмітила, що лист був доволі довгим.
– Нічого особливого, – сказав він. – Девеніші розлучаються. Старий Монті постане перед судом за водіння п’яним. Віндлзгем виїхав до Канади. Схоже, його надто зачепила відмова Ліннет Ріджвей. Вона таки збирається одружитися з тим своїм управителем.
– Це щось неймовірне! Він дуже неприємний?
– Ні, зовсім ні. Він з девонширських Дойлів. Без грошей, звичайно. Власне, він був заручений з однією з найкращих подруг Ліннет. Не дуже гарна історія.
– Я тут взагалі нічого гарного не бачу, – сказала місіс Аллертон, почервонівши.
Тім окинув її поглядом, сповненим любові.
– Я знаю, матусю. Ти не схвалюєш привласнення чужих чоловіків і подібні історії.
– За моєї молодості ми мали принципи. І це було дуже добре! А тепер молоді люди, схоже, думають, що можуть робити все, що завгодно.
Тім усміхнувся.
– Вони не тільки так думають, а й роблять те, що хочуть. Vide[7]Ліннет Ріджвей!
– Ну, як на мене, це огидно.
Хлопець підморгнув їй.
– Веселіше, мій консерваторе! Мабуть, я згоден з тобою! У всякому разі я ще не привласнив собі нічиєї дружини чи нареченої.
– Я впевнена, що ти б ніколи цього не зробив, – сказала місіс Аллертон, додавши із запалом: – Я виростила тебе належним чином.
– Отже, то твоя заслуга, не моя.
Він глузливо всміхнувся, склав лист і знову сховав. У місіс Аллертон промайнула думка, що він показував їй більшість листів, а з Джоанниних зачитував лише уривки.
Але вона відігнала негідну думку й вирішила, як завше, поводитись як леді.
– І як поживає Джоанна? – запитала вона.
– Та так собі. Пише, що планує відкрити у Мейфері[8]крамничку з делікатесами.
– Вона завжди скаржиться на брак грошей, – пустила шпильку місіс Аллертон, – але на місці їй не сидиться, а одяг, певне, коштує цілого статку. Джоанна завжди прекрасно одягнена.
– Ну, – відказав син, – вона, мабуть, не платить за нього. Ні, мамо, я не про те, про що подумав твій едвардіанський розум. Я думаю, вона буквально не сплачує своїх рахунків.
Жінка зітхнула.
– Ніяк не зрозумію, як люди це роблять.
– О, це своєрідний особливий талант. Якщо маєш екстравагантний смак і зовсім не відчуваєш вартості грошей, то отримаєш у кредит будь-яку суму.
– Так,
Шелихвістка (
Багатий квартал у Лондоні.
