Але чого це раптом? З якого такого дива?
– Та ж маю перед вами боржок, – засміявся Алекс. – Пам’ятаєте, я обіцяв ящик шампанського… Через ту малолітню хвойдочку в ресторані «Посейдон»… Не люблю бути боржником. Може, хоча б удвох сходимо кудись посидіти?
Данило відмовився. Найбільше, чого йому хотілося, – щоб Алекс зник, зараз же, цієї ж миті, й більше ніколи не потрапляв йому на очі.
– Ну що ж, моя справа – запропонувати, а ваше право – погодитися чи відмовитися. До речі… Мабуть, вам буде неприємно – ви ж, здається, були закохані в ту артисточку, а вона й вас відшила. Так от, вискочила заміж ваша Лінда. І знаєте за кого? За власника того самого ресторану, в якому вечорами розважала п’яну публіку.
Алекс не міг приховати зловтішної посмішки, вона розповзлася по його обличчю, як пляма мазуту по воді. Він добре розумів, що завдає болю співрозмовникові. Стояв і не зводив із нього погляду, чекав, як той зреагує – чи не зблідне, чи не вилається, чи не скривиться, чи не скаже щось непристойне про Лінду.
– Звідки такі відомості? – Данило проковтнув гіркий клубок, що підкотився до горла, і вдав байдужість.
– Та… Був я недавно в Лібаві, випадково зайшов до того ресторану.
«Якщо був, то зовсім не випадково. Значить, незважаючи на привселюдний ляпас і невдалу браваду перед Ліндою з позиченим Орденом Святого Георгія, досі не може її забути, намагався ще раз підібратися до неї», – подумав Данило.
Це повідомлення стало для нього громом серед ясного неба. Досі він надсилав Лінді сповнені любові листи. Вона відповідала зрідка. Але він уперто сподівався, що дівчина передумає і прийме його пропозицію. Зрештою, вона ж іще така молода. Тепер, значить, ще й багата. Адже власникові «Посейдона» належать іще кілька ресторацій та крамниць. Торгівля в портовому місті йде жваво, бізнес Ліндиного чоловіка процвітає, і юна романтична дружина має всі шанси перетворитися невдовзі на багату самовдоволену міщанку.
Лінда – міщанка?! Він не міг цього уявити. Що ж сталося з його дівчинкою? Що змусило її зробити цей крок? Клятий торгаш!
Хотів поїхати до Лібави, поговорити. Але що це дасть? Що змінить? Перестав писати. Та не міг перестати думати.
А ще за рік Лінда сама навідалася до Санкт-Петербурга. Точніше, не сама, а в супроводі дебелої служниці, схожої на настороженого вусатого корабельного охоронця-коргарда. Ліндина охоронниця волочилася за довіреним їй об’єктом, як нитка за голкою, не відступала ні на крок, готова будь-якої миті відбити атаку, підхопити свою пані, згребти в оберемок і перенести в безпечне місце. Очевидно, вона й справді мала такий наказ, але явно не від господині.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами
