ринку. Тому він пильно стежив за звітами «Волл-стрит джорнел» та інших компаній і став експериментувати з уявним інвестиційним портфелем. Він фіксував кожну свою уявну покупку і продаж, вдалу й не надто, у новій бухгалтерській книзі з палітуркою вже іншого кольору. Він порівнював свої результати наприкінці кожного місяця зі станом ринку. Він не цікавився акціями провідних компаній, зосередившись на менш відомих, акції яких продавалися без застави, але неможливо було купити більше кількох акцій за раз. Вільям від своїх інвестицій жадав таких наслідків: постійного коефіцієнта прибутковості, високих темпів зростання, солідної підтримки активів і сприятливих торгових прогнозів. Він виявив кілька акцій, які відповідали всім цим строгим критеріям, і коли користав із нагоди, вони майже завжди приносили йому прибуток.
Того дня, коли він виявив, що своєю уявною інвестиційною програмою він регулярно випереджає індекс Доу-Джонса, Вільям вирішив укласти реальні кошти – свої власні гроші. Він почав із сотні доларів і упродовж наступного року не припиняв удосконалювати свою систему. Він завжди отримував свій прибуток і скорочував витрати. Щойно акція подвоювала свою ціну, він продавав половину з них, а решту залишав собі як бонус. Деякі з його ранніх знахідок, як-от «Істмен Кодак» або «Стандарт ойл», стали потім національними лідерами. Хлопець також підтримав компанію «Сірз», яка розсилала замовлення поштою, переконавшись, що це стане нормою.
До кінця свого першого року він уже консультував кількох школярів і навіть декого з їхніх батьків.
Вільям Каїн був щасливий у школі.
Владек був єдиним серед врятованих, хто знав, як облаштоване підземелля. Упродовж цих безтурботних днів він із Леоном провів там багато щасливих годин, ховаючись у маленьких кам’яних келіях, упевнений, що зможе повернутися до замку, коли йому заманеться.
Загалом льохів було чотири. Два з них – на рівні землі. Менший із цих двох тьмяно освітлював слабкий промінчик сонячного світла крізь решітку, встановлену високо в кам’яному мурі. П’ятьма сходинками нижче розмістилися іще дві кам’яні кімнати, які перебували у вічній темряві, із застояним повітрям. Владек привів барона до маленької келії нагорі, де той одразу всівся у кутку, мовчки й нерухомо витріщаючись у нікуди. Хлопець звелів Флорентині доглядати його.
Оскільки Владек був єдиним, хто наважувався залишатися в одній келії з бароном, решта двадцять четверо слуг ніколи не ставили під сумнів його владу над ними. Таким чином, у віці дев’яти років він узяв на себе повсякденну відповідальність за своїх співвітчизників. Нові мешканці підземель, зведені до жалюгідного становища в’язнів, не вбачали нічого дивного в ситуації, яка поставила хлопчика контролювати їхні долі. У підземеллях Владек став їхнім господарем. Він розділив слуг на три групи по вісім осіб, намагаючись утримати сім’ї разом, де це було можливо. Також встановив змінну систему: вісім годин у горішньому підземеллі,
